Три іпостасі у тобі –
Дитина, дівчина і жінка,
Три дії на кону судьби,
А пам'ять розгубила знімки.
Тих сліз пекучих не спинить,
Самотня дівчинко печальна:
Вразливе серденько болить,
Тепла ж нема - лишень повчання…
А хто любив, той відійшов
У кращий світ, либонь, до раю…
Твій янгол дотиком долонь
Тебе, малу, охороняє.
Жила, залюблена в книжки,
Свій Всесвіт викохала в грудях,
Але у спину – злі смішки,
Й недобре слово било груддям…
А ти ішла, немов по склу,
Наївно вірила у милість,
У правду, Всесвіту зорю,
І в непоборну справедливість…
Життям затоптані у прах
Наївні помисли дівочі.
А біль від зради не прочах,
І правда геть відводить очі.
Ти ж мусиш жити, бо серця,
Малі, дитячі, поряд б’ються…
Зітри сльозу хутчій з лиця:
Нехай недобрі не сміються.
Ти сильна жінка: у тобі
Слабкі свою надію чують,
Й печаль здолала далебі,
Та час ту пам'ять не лікує.
Три іпостасі у тобі -
Любов, і віра, і надія…
дякую, паны Катерино! Усым дякую!
