Моя хатина, вулиця, село,
І стара липа за причілком хати,
Що ніби когось вийшла зустрічати,
Старі схиливши віти мов чоло.
Та кожне літо пишно ще цвіте,
Рої бджолині радує медами,
Вона як мати тішилася нами
І бачила як швидко ми ростем.
А ми в затінку літньої пори,
Ховались під гіллям її зеленим,
З гілок свистки робили так натхненно,
Вона всі витівки терпіла дітвори.
Та постаріла так як і людина,
Вже і дітей поменшало в селі,
Чіпляється корінням до землі,
Одними лише бджолами любима.
Торкнуся зашкарублої кори,
Яка моє дитинство пам"ятає,
Вона мене здається пригортає,
Та рій про щось наспівує згори.
Галина Грицина.
Пане Миколо, як болять всі ці спогади, бо вже крім спогадів не лишилося нічого там для мене.Рідні люди на небі, липа дійсно як людина осталася сиротою як і я, чіпляється корінням за землю ніби старечими руками.Плачу...
Перевернула все в моїй душі пахуча Ваша липа.
