Крок...ще крок...
Думок немає, лише музика,
строката мелодія, яка наповнює кімнату;
лише відчуття ритму і відчуття партнера,
які не контролюються,
які виринають самі із глибини свого власного, скованого я,
що не може себе вже стримувати від емоцій.
Крок...ще крок...
Червона сукня обтікає по тілу,
плавно заокруглюючи, підкреслюючи всі його вигини;
тканина спадає до босих ступнів;
великий розріз не сковує ноги у русі,
вони вільні, вони торкаються паркету,
торкаються інших ніг, перетинаються з ними,
обтікають їх наче лава, залишаючи гарячий слід.
Крок...ще крок...
Палкий погляд, який не витримує повітря,
бо пристрасть вирує, іскриться, і розкладає на атоми молекули,
які передають свої вібрації глядачам-стінам.
Вімкнений лише один старенький торшер.
Годинник показує ніч,
стрілки рухаються повільно, плавно,
граціозно торкаючись один одного, переходячи по колу.
Крок...ще крок...
Повітря все меншає,
розум не власний над тілом,
ним володіє танго, палке, пекуче, тривке і плавне.
Танго, від якого спітніли долоні,
від якого ноги і руки покрилися мурахами;
що наче вогонь обпалює двох своєю емоційністю,
своєю жагою,
і своїм таким впізнаваним ритмом,
дотики якого зводять з розуму.
Крок...ще крок...
Зі святом весни, Svitlana!
