Поема
Божій Матері і прп Прохору
з Києво-Печерської Лаври
із замилуванням і любов’ю
присвячується
Не першого
не другого Ісайю
це Ти мене
у торбі
добрій
потрясаєш —
Ти, Боже, добрий!
між піднебессям душ
де ще духу немає —
і занебессям
що і душа не знає
тут дихання
тілесного
й душевного
немає...
І так як слово
вперше нарождаєш
його й на Небі ще нема
і ми тут добре —
про це знаєм
й що я ув торбі
і для чого потрясаєш
І сіль!
і сіль — із сміття
сіль! —
Прохор-Лободник
ще задовго до весіль
голодів з смертю...
й лобода хлібом стала!
й попіл — сіллю!
князь став — ніби село!
Якби в мене любов забрали
й мій шлях украли
без слова
із висот —
все *** вернулося б у чмо
і стало б те й таким
яким до мене
і було
вважаєте — з в і д т и народи
є і ці і ті
піднятись
можна —
збутись чимось
кимось
лиш в Христі!!
Князь — виправивсь
(о! званий Окаянним...
київське тло)
та знав він половців з селом
а д е б у в Прохор —
половців як ви здогадуєтесь
зовсім не було...
23.02.2021,
свято Прохора К.-Печерського, Лободника
