Земля так схожа на колиску...
й на корабель космічний теж.
Із ласки зіткана й любові,
тут доброта не має меж.
Наша Земля на пташку схожа,
мов птах у просторі летить.
Тут їй немає перешкоди,
й ніхто не зможе зупинить.
Земля й на яблучко теж схожа
й на вишеньку маленьку теж.
Вона із радості й усмішок,
і щастя тут не має меж.
Бог береже її маленьку,
таку красиву та дзвінку.
Любімо її літо й осінь,
і зими, й весни у цвіту.
Тут рідний дім, матуся й тато,
життя святе нас кличе в путь.
Зігріті сонцем, тут дороги
усіх до світла нас ведуть.
Чарівна поезія Надійко!!! Наша земля - красива. Аби ж то люди берегли її і розуміли, що вона у нас одна!!! Та не всі це розуміють, завалюють її сміттям, напоюють хімікатами, нищать природу і так далі...Може схаменуться і зрозуміють, що на цій землі жити нашим дітям, онукаи, правнукам, щож лишиться їм...
Дуже гарно! Про землю,як про матінку...Що сповила теплом...Чи наче стала пташкою,сховала під крилом...
Тут рідний дім, матуся й тато,
життя святе покличе в путь.
Зігріті сонцем, тут дороги
усіх до світла хай ведуть.
Душевно! Всіх земних благ Вам!