П’ята ранку… ще зимова глупа ніч,
як люблю, у абсолютній тиші,
поспішаю я до рим палких навстрі́ч –
привітаю новий день у вірші.
Срібний Місяць створить затишок мені,
і принишкнуть зорі, наче миші.
Теж складають теплі вірші в вишині,
як люблю… у абсолютній тиші…
На світанку – в сріблі сніжному земля,
як люблю, у абсолютній тиші…
білий сніг казками цілу ніч встеляв –
як про це о п’ятій не напишеш?
Чисті помисли та вчинки дасть нам Бог,
кожному свою він долю пише.
так міркуємо ми з Музою удвох,
як люблю… у абсолютній тиші…
Чудово п. Марино! Зранку і вже Муза поруч,це ж прекрасно...Як добре жити,коли все є вчасно, є те що так бажає серце і душа...Слова ті ніжні,як літом ранкова роса...Чому ж не написати вірша?!
Удачі Вам!