Коли, моя пташко, ти лиш народилась
Я найщасливішою в світі була,
На тебе годинами просто дивилась
Вже не уявляла без тебе життя,
Коли, моя пташко, ти лиш народилась,
Я в Бога просила тебе вберегти,
Щоб доля привітно до тебе хилилась
Аби ти в житті не пізнала біди.
І все дуже швидко якось закрутилось
Ось тут, ти щебечеш найперші слова,
Ось тут перші кроки, колінця розбила,
Коли разом з хлопцями грала в м’яча.
А тут, подивись, вже букварик читаєш
Ти в першому класі серйозна така,
Ти стільки ще в світі усього пізнаєш
І лиш би та стежка легкою була.
І все ніби мить… ти уже випускниця…
І з батьком у вальсі кружляєте вдвох,
За тебе щоночі тихенько молюся
Аби від лихого вберіг тебе Бог.
Що далі? По-плану професія, друзі,
А в мене у серці все більше тривог,
Чому ж не подзвониш? Хвилююся, злюся,
Та раптом лунає від доні дзвінок,
Все добре? Приїдеш? Чекаю на тебе.
Дивлюсь у вікно, а ви йдете вже вдвох,
І донечко, як же радію за тебе
Це дуже важливий для кожного крок.
І ще кілька років минуло відтоді
Онука маленька вже спить на руках,
А я їй наспівую гарних мелодій,
Несу чисту долю у твоїх рядках.
Не все було просто, та все проминуло,
І з трепетом в серці я згадую час,
Як вперше до серця тебе пригорнула,
І найперше «мама» назавжди в думках.
Вже сиве волосся і років багато,
Вже скоро й онука одягне фату.
І як же потрібно усе цінувати
Із вдячністю Богу, за те, що живу.
©Марія Скочиліс
ID:
917334
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 19.06.2021 23:18:42
© дата внесення змiн: 19.06.2021 23:18:42
автор: Марія Скочиліс
Вкажіть причину вашої скарги
|
