Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Крилата (Любов Пікас): УКРАЇНА (казка) - ВІРШ

logo
Крилата (Любов Пікас): УКРАЇНА (казка) - ВІРШ
UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

  x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 4
Пошук

Перевірка розміру



honeypot

УКРАЇНА (казка)

Було це давно. І було це правдою. В мами Землі народилася донечка – гарна  дівчинка: личко кругленьке, чоло височеньке, ніс злегка кирпатий, брови шнурочком, губи, як спіла малина, а голосок – тонкий, як колосок. Немовлятко  зовсім не плакало, а коли чогось хотіло, то співало. На кожну потребу в дитинчати була своя мелодія. Тато Час дивився на маля й не міг ним натішитись. Коли два тижні по народженні доні в палаці справляли бал в честь її приходу, то покликали на гостину  багато гостей, серед них було дванадцять фей. Кожну з них батько Час посадив за окремим столом. Кожній слуги наклали тієї їжі, яка їй найбільше смакувала. Коли прийшов час феям виголошувати тости, перша сказала: «Я дарую новонародженій дівчинці ім’я Україна. Воно принесе їй добробут і славу». Друга мовила: «Я дарую їй міцне здоров’я, силу і розум». Третя повіла: «Я - радість, любов до життя та  мистецтва». Четверта прорекла: «А я сьогодні зранку наповнила землю, що їй належатиме, водоймами: ріками, горами, морями». «Ми, - проговорили одночасно п’ята, шоста і сьома, що сиділи близько одна до одної й були подругами, - даруємо дівчинці грядку зі всілякими овочами та луг із різнобарвними квітами». Восьма мовила: «Я поле даю, на якому ростиме жито, пшениця, гречка й овес Україні на поживу». «А я, - проголосила дев’ята, - фруктовий сад заклала для новонародженої». Десята усміхнулась і сказала: «Я вулики змайструвала, за полем поставила, бджіл у них заселила. Матиме дитина мед –  солодкий, корисний». « А я, - подала голос одинадцята, - ліс виростила для дівчати – з деревами, кущами, ягодами, грибами, тварин різних заселила до нього, а біля палацу, як ішла на гостину, посадила вербу та калину». Рідні й гості після промови кожної з фей гучно плескали в долоні, а новонароджена дівчинка співала з радості. Та тут озвалася дванадцята: «Так, усе це, що ви подарували сьогодні Україні, вона матиме, однак життя її буде не таким безхмарним, як деякі собі вже уявили. Будуть Україну оббріхувати, будуть ображати, наклепи на неї зволити, бити й обкрадати, зраджувати – чужі і свої. А все тому, що не догодили ви мені з їжею: суп подали кислий, картоплю солодку, а компот солений». Скривила уста дитина, заплакала. Похилили голови батьки. Засумували рідні, гості. Запрошені почали вставати зі столу, поспішно дякувати батькам дитини за гостину й розходитись. Батько Час, чемно вклонившись останньому гостю, побіг на кухню. Він зажадав від кухарки, що готувала пригощення для дванадцятої феї, пояснень. «Я, пане, - мовила та, - все робила, як завжди, за рецептом». «То чому ж суп виявився кислим, картопля солодкою, а компот соленим?» - спитав володар дому. «Не знаю. Картоплю я солила, компот цукрувала, а до супу нічого кислого не додавала». «А ти нікуди не відлучалася? Не залишала кухню без догляду?» «Один раз виходила. По нужді». «То, може, за цей час якийсь мій недоброзичливець тут побував і встиг нашкодити?» «Я нікого не бачила, коли повернулася, пане». Час підійшов до дверей і плеснув у долоні. До нього вмить підбігло двоє вартових. «Огляньте ретельно кухню, - сказав їм. - Може, знайдете в ній чужинця чи, бодай, якісь сторонні предмети». Охоронці, довго не думаючи, приступили до роботи. Як тільки вони відчинили дверці шафи, в якій стояло різне начиння, з-під неї вилетів кіт. Він пустив хитрі бісики з очей на пана Часа, голосно муркнув, а тоді наставив господарю замку свого пишного рудого хвоста й вибіг із кухні. «Ловіть зайду!» – крикнув пан Час. Охоронці кинулись за котом, але наздогнати його не змогли. Рудошерстий вистрибнув через відчинене вікно у гостинній залі, тільки його й бачили. Кухарка впала на коліна перед господарем й почала голосити: «Пробачте мені, пане! Покарайте, та не виганяйте. Мені нікуди йти. Запевняю вас, я робила все так, як зазвичай роблю». «Встань, жінко. Не плач. Я не прийматиму поспішних рішень, розберуся, як слід, спершу». Коли кухарка піднялася й уклонилася Часові, він її запитав: «А чи не бачила ти раніше цього кота в моєму домі чи в іншому місці?» Жінка сказала, що не бачила. Тоді господар залишив її і пішов до своєї кімнати. Всівся на велике, м’яке, оббите синьо-жовтим шовком, крісло й задумався. «Кухарка, здається, не винна. Не в її інтересах було шкодити йому. Невже це міг зробити кіт, який утік, чи був ще хтось?» До кімнати ввійшла дружина Часа. «Що робитимемо, любий? – спитала зі сумом в очах у чоловіка. - Треба якось перепросити дванадцяту фею. Довести їй, що ми не винні в тому, що пригощення було не таким, як треба. Може вона забере свої слова назад і подарує нашій доньці щось добре чи, принаймні, зле забере?» «Ти права. Треба діяти. Завтра запрошу до себе Арія- мудреця – блакитноокого молодця. Пораджуся з ним. А зараз ходімо спати, кохана. Пізня година вже. Дитя заснуло?» «Так!» Наступного дня пан Час встав раненько. Вдягнувся легенько, оббіг тричі палац довкола по біговій доріжці, помився, поснідав, а тоді велів слузі Кудипошлеш віднести його лист до Арія. Слуга взяв листа, сів на коня і помчав на край міста, туди, де жив мудрець. Коли спинив коня під ворітьми дому Арія (а був він незвичайний, мав один флюгер на даху у вигляді лелеки, четверо дверей і дванадцятеро вікон), то, ставши на ноги,  смикнув тричі за шнурок, який висів з правого боку воріт. Тієї ж миті голосно задзеленчав у дворі дзвінок і з дверей будинку вийшов мудрець – гарний чоловік, з довгим попелястим волоссям та великими яскраво голубими очима. – Що тебе привело до мене, чоловіче? – спитав, підійшовши. 
- Лист хочу передати вам від пана Часа. 
- А… То заходь у двір. 
Слуга зайшов, віддав листа. Арій взяв його, розкрив, прочитав і сказав: 
- Перекажи панові Часу, що за годину я буду в нього. 
- Гаразд. Дякую вам. 
Слуга передав слова мудреця.
За годину Арій уже був у Часа. Господар замку розповів гостю про те, що сталося. 
- Здається, я знаю, хто зробив вам шкоду. 
- Хто? 
- Кіт. 
- Чому ти так думаєш? 
- Бо цей рудошерстий багатьом нашкодив. 
- Чий він? 
- Відьми гострозубої, що живе в печері Чорної гори. 
- А з тією відьмою можна якось домовитися? 
- Кажуть, вона погоджується говорити тільки тими, хто їй свою душу віддає навіки вічні. 
- Прикро. Час душу відьмі віддати не може. Він потрібен Землі, Україні та іншим своїм дітям. 
- Чув я, що якщо ту відьму вбити, то все можна назад відкотити, тобто те, що вона зробила, не матиме сили. 
- А хто її може вбити? 
- Це може зробити син скривдженої нею особи, але в який спосіб, не знаю.
- Дякую тобі, шановний Арію. Візьми в дар від мене за інформацію, яку надав, золоту тарілку.    Арій узяв дарунок, уклонився шанобливо господарю замку й вийшов. 
- Ну що сказав мудрець? – спитала в Часа дружина, коли зустріла його в коридорі. 
- Цю справу, я так розумію, так швидко не вирішити. Треба, щоб Україна виросла, народила дітей. Тоді, можливо, можна буде змінити їй долю. 
- Що ж… Будемо чекати і сподіватися на краще. Україна була милою, здоровою і розумною дівчинкою. Вона гарно їла, пила, розвивалася і виросла дуже швидко. Коли стала повнолітньою, вийшла заміж за сильного, мужнього, мудрого князя Зореслава. Жило подружжя в мирі і злагоді. Та коли посипались одне за одним, як горох по долівці, діти, з’явилися проблеми. Все те, про що говорила дванадцята фея, почало збуватися. І голоду зазнала їхня родина, і зрада їм у спини сміялася, і війни чужинці їм оголошували, й розбрат був між своїми. Батько Час і мати Земля, як могли, допомагали Україні. Та горе її не полишало. Тільки одне пішло, інше з’явилося. Розповів тоді Час доньці Україні те, що сказав йому колись мудрець Арій, який на той час уже віддав Богові душу, бо був смертним чоловіком. Зібрала Україна своїх синів та й каже: «Хто з вас готовий зустрітися з відьмою, яка живе в печері Чорної гори?» «Я!» - мовив найстарший син Стрілометай. «Спробуй!» - мовив батько. Зустрівся з нею Срілометай уже наступного дня. Взяв зі собою лук, виліз на дерево біля печери  й сидів там доти, доки відьма не вийшла. А як показалася, вистрілив їй в серце. Відьма зойкнула, впала, але не вмерла. Рана на її серці за хвилину загоїлася. Вона встала з землі й повернулася до печери. Наступного дня другий син України направив свою ходу до печери  – Каменекид. І він спробував убити відьму. Пробив їй каменем, який випустив з кулака,  голову. Кров залила відьмі лице. Присіла вона, затулила рану долонею, та за хвилину проріз на її голові затягнувся, відьма встала й повернулася до своєї печери. Ходили вбивати відьму й інші сини України: Отрутолий, Сокироруб, Ноженіс, Вогнеграй, та не змогли позбавити відьму життя. Засумувала Україна. В родині – біда за бідою: то пошесть її косить, то чужинці нападають, кров її рідних проливають, добро відбирають. І між внуками-правнуками часто згоди немає, чубляться, ворогують між собою. Що робити? Є ще один син в неї – наймолодший, Мамайло, але він дуже добре серце має, за весь вік нікого не вбив, навіть мухи. Чи наважиться стати з відьмою на прю? Не відомо. Але мусить з ним поговорити.  Запросила Україна наймолодшого сина в гості. Прибув він, вклонився мамі й татові, дарунки їм приніс. Коли спільно спожили обід за столом у вітальні, мати мовила:
- Мамайле, треба рід рятувати, відьму вбити, долю змінити. Поглянь на мене, бліда я і хвора, очі мої, як стиглі маки. Як не захистиш мене, загинути можу.
- Матінко! Мій обов’язок – рід захистити, ваше серце звеселити. Дайте мені три дні, я подумаю, як мені це краще зробити. 
- Гаразд, сину. На тебе одного надія. 
Пішов Мамайло. Думав-думав та й таке прийшло йому до голови: «Треба з котом рудим зустрітися спочатку. Може, він підсобить». Подався Мамайло наступного дня вранці до тієї гори, де відьма жила, але не з луком у руці, не з каменем, не зі сокирою, не з отрутою і навіть не з рушницею, а з мішком, в який наклав багато риби, м’яса й інших смаколиків, які люблять їсти коти. Заховався він за деревом і дочекався, поки з печери не  вийшла відьма. Як побачив її, не чіпав. А як зникла з виду (до лісу шмигнула), підійшов до входу й мовив: «Киць-киць! Киць-киць!» Рудошерстий вийшов, пустив бісики з очей. 
- Що треба? -  мовив. 
- Я тобі, Коте, дарунки приніс. 
- Які? 
- Файні, подивись у міх.
Мамайло розв’язав його. Кіт заглянув до середини.
 - Приємно пахне твоя їжа. А вона не отруйна? 
-  Ні. 
- Знаєш, ти спершу сам щось із накладеного в торбу з’їж, а тоді я спробую. 
- Гаразд. 
З’їв Мамайло риби шматок, кавалок м’яса, жменьку сиру, сметанки ковтнув. 
- Е-е-е! Досить! Давай продукти. 
- Бери. 
- А що хочеш натомість? 
- Буду тебе, коте, так щодня годувати, тільки скажи мені, як можна відьму вбити. 
- О! Її вбити ніхто не може. 
- Чому? 
- Бо не знає її слабкого місця. 
- А ти знаєш? 
- Так. 
- Скажеш мені? 
- І не хотів би, може, але скажу, набридла мені моя господиня. Посилає мене мало не щодня всілякі погані справи чинити, а годує не дуже ситно і смачно. А ти файні продукти приніс. Як напишеш мені розписку, що зобов’язуєшся мене щодня добре годувати й підпис поставиш, то таки видам тобі відьмину тайну. 
- Гаразд. Напишу. До речі, блокнот та ручка при мені, в кишеньці торби завжди їх ношу. Написав Мамайло на картці те, що просив кіт, дав йому. Тоді рудошерстий розповів наймолодшому сину України про слабке місце у відьми. Ним було волосся. Якщо його обрізати, вона помре. Та якщо покається за свої лихі вчинки перед тим, хто захоче її вбити, і він пробачить їй, то залишиться живою, проте сили відьомської вже не матиме. Стане звичайною смертною жінкою. – Дякую тобі, коте, за те, що поділився зі мною інформацію. Я прийду завтра і знову з їжею у мішку.
- Гаразд. 
Наступного дня Мамайло прийшов до відьми не сам, а з братами. Накинув Камененекид злючці петлю, зроблену зі шнура, на шию, потягнув до дерева. Обмотали брати відьмі руки, ноги. Прив’язали до дуба. Відьма кричала, кусалася, пручалася, плювалася, та брати на це не зважали. Врешті вона заспокоїлась і сказала своїм нападникам: «Нічого ви мені не зробите. Я безсмертна». Та коли побачила, що Мамайло витяг з кишені ножиці, зрозуміла, що жарти закінчилися. Почала вона плакати і просити пробачення за скоєні нею провини. 
- Визнаю, що неправильно чинила. Багато біди людям завдала. 
- Щиро каєшся? – спитав Стрілометай. 
- Так. 
- Тоді житимеш, але зла вже не робитимеш. Мамайло обрізав відьмі ножицями волосся, після чого голова її перехилилася набік. Відьма зомліла, та не вмерла. Як брати розв'язали їй руки, ноги й мовили: «Ти вільна», вона розплющила очі, встала,  подякувала й подалася до печери. 
І тут все повернулося назад. Україна – знову маленька дитина, лежить у колисці. Над нею  стоять її мати Земля і батько Час. В залі гості сидять за столами з наїдками й напоями. Рудошерстий кіт треться усім до ніг.  А дванадцята фея встає і каже: «Я дарую Україні щастя».

ID:  895827
ТИП: Інше
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 22.11.2020 19:36:15
© дата внесення змiн: 06.11.2022 11:25:18
автор: Крилата (Любов Пікас)

Мені подобається 7 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



back Попередній твір     Наступний твір forward
author   Перейти на сторінку автора
edit   Редагувати trash   Видалити    print Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (352)
В тому числі авторами сайту (9) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..




КОМЕНТАРІ

Ще трохи відредагувала. smile 16 give_rose
 
smile чарівна казка... нехай збувається її чудовий фінал hi
 
Крилата (Любов Пікас) відповів на коментар Білоозерянська Чайка, 22.11.2020 - 20:47
Так!Дуже цього хочу! 16 give_rose give_rose give_rose Змінила трохи.
 
Ганна Верес, 22.11.2020 - 20:02
Прекрасна Ваша казка. 12 12 12 12 give_rose
 
Крилата (Любов Пікас) відповів на коментар Ганна Верес, 22.11.2020 - 20:24
Спасибі вам! 16 16 16
 

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  аврора
Маргіз: - Мигавиця, кольорова мигавиця
Синонім до слова:  аврора
Юхниця Євген: - смолоскиподення
Синонім до слова:  аврора
Ніжинський: - пробудниця-зоряниця
Синонім до слова:  метал
Enol: - ну що - нічого?
Знайти несловникові синоніми до слова:  метал
Enol: - той, що музичний жанр
Знайти несловникові синоніми до слова:  аврора
Enol: - та, що іонізоване сяйво
Синонім до слова:  Бабине літо
Маргіз: - Осіннє танго
Синонім до слова:  Вірний
Маргіз: - Вірний - однолюб
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Маргіз: - осяйна
Знайти несловникові синоніми до слова:  Вичитка
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Мобілізація
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Рахманий
Mattias Genri: -
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Mattias Genri: - sliczna...
Синонім до слова:  видих
Наталя Хаммоуда: - Відди́х, зди́х.
Синонім до слова:  Вірний
Eyfiya: - Непохитний
Синонім до слова:  Вірний
levile: - Незрадливий Вірний
Знайти несловникові синоніми до слова:  Верлібр
Андрій Ключ: - Танцпро – танцююча проза
Синонім до слова:  Церата
Олекса Терен: - Обрус.
Знайти несловникові синоніми до слова:  видих
Enol: -
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Микола Холодов: - Кльова, Класна, Красна.
Синонім до слова:  Церата
Neteka: - Вощонка
Синонім до слова:  Церата
dashavsky: - Клейонка.
Знайти несловникові синоніми до слова:  Церата
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Neteka: - Писана
x
Нові твори
Обрати твори за період: