Тихий Серет, во́ди тихо
Не несе - леліє,
В жабуринні колишеться
Про щось добре мріє.
Шепочеться з берегами,
Дразниться з вербою,
Вурду червону так чорну
Напува собою.
Стає дзеркалом для Сонця,
Щоб причепурилось,
Біля млина хлюпочеться,
Згадує - крутилось
Те старе, залізне коло,
Гралося водою,
Хто сильніший сперечались
Завжди між собою.
Вночі повний Місяць фосфор
Кидає на во́ди
І купаються в них зорі,
Додаючи вроди.
Білим о́брусом дорогу
Собі стелить долу
Й простягається Серетом
Від кладки й за школу.
При Підлозі під Стінкою
Вкриється туманом
І, поки ніхто не бачить,
Подріма над раном.
А сховається Венера,
Краєм зажовтіє,
Синь проб'ється з чорноти,
Обрій зажевріє -
Прокинеться, умиється
Чистою росою
І в дорогу до Дністра
Тихою ходою.
Чистий. Тихий. Неповторний.
Спокійно - глибокий.
Не ріка, а просто шлях
Душі в Світ широкий.
06.09.2020 р.
