дерева таки святі,
ти чуєш - вони безгрішні
і плачуть колись невтішно
в безкорій своїй срамоті,
а квіти - то Божий сон,
щасливий чи безталанний,
й надумано чи спонтанно
їх люди беруть в полон,
а небо - безкраїй степ,
в нім сонце пасе отари,
жене неслухняні хмари
і грається у вертеп,
а очі твої, позір -
глибоке зелене море,
в них - радість, сум'яття й горе
не вчинених ще офір,
а губи - то дикий мед,
полин та жасмину квіти,
їх пити та не допити
ні вчасно, ні наперед
ми люди, і ти, і я,
слабкі, нелогічні, дивні,
у вбивстві себе нестримні,
хоч потягу є печія
то тільки дерева святі,
вони й без кори безгрішні,
а ми зачинились спішно
у голій своїй самоті
Дуже гарний вірш,але зверніть будь ласка увагу мені здається що в четвертому рядку має бути "самоті",а ще "спонтанно" мені здається що це російське слово,на українській мові буде "неочікувано"
Meprise відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую Вам за коментар і зауваження. Срамота - це застаріле "сором" і саме це слово я хотів вжити. Спонтанний - слово українське, але іншомовного (латинського) походження.
Якщо серйозно, то не знаю, але здогадуюсь. Вже не писатиме 
