Зібгала лист, що так тобі писала…
Не підбере слова німа душа,
Розводи й бруд паперу залиша –
Зімну його – бо знову все невдало…
Лишився вірш на сторінках зім’ятих,
Мов доторк серця, що хвилює кров,
У ньому пульс любові не схолов –
Кохання тільки може так писати…
Шалена пристрасть в римі між рядками –
і зламано вже кілька олівців,
Та не змовкає жар в моїй руці,
Терпіти мусить аркуш… під думками.
В душі закрила всі доступні шлюзи –
Бо муки серця – справа непроста.
Зім’ятий аркуш зайвого листа
Читатиме лиш приятелька Муза…
(Картина Ельжбети Бражек. Польща.)
Шалена пристрасть в римі між рядками –
і зламано вже кілька олівців,
Та не змовкає жар в моїй руці,
Терпіти мусить аркуш… під думками.
Так гарно передані почуття, Маринко. Глибоко і по справжньому відчувається стан душі... Я також сумую по листах, іноді так хочеться написати справжній лист. Добре, що хоч в поезії можемо це зробити.
Чудова, лірика кохання, Марино!
Лист не винен, але мусить терпіти пристрасть і самотність, які лягли у цьому вірші прекрасними, зворушливими рядочками!
Скільки тих нечитаних литів, написаних серцем та не відправлених адресату. Справді знає тільки муза. А ми знову мріємо і пишемо. Чудовий вірш, Мариночко!