Пам"яті моїє подруги, однокласниці
Томчук Надії Станіславівни
присвячую:
Ой, у лузі, в лузі чаєчка кричала
І над беріжечком низенько літала.
В річці Котловані - джерельна водиця,
Намочила чайка пташинії крильця.
Кри́лечка повисли, не може злетіти,
Стала допомоги у вітру просити:
-Друже-вітре буйний, мені дай ти сили,
Щоби мо́ї крильця мене ще носили.
Мовчки сильний вітер, мимо́ пролітає,
Що робити бідній – вона та не знає.
Стала допомоги в явора просити:
-Поможи, рідненький, я ще хочу жити.
Он там, на горбочку, я зви́ла кубельце,
Поряд там водиця тече із джерельця.
Залишились діти – мої чаєнята,
І чекають неньку малі пташенята.
Явір зависокий стоїть - не говорить,
Погляд свій байдужий в сторону відводить.
І в розпачі чайка голову схилила,
Опустились крила, згасають всі сили.
Сильно, поетично, тривожно. Гарно.
Щось мені це напоминає нашу Україну, яка бідкається, шукає порятунку. Та мляві її діти віддають чужакам на поталу. Лиш горстка Синів і Дочок її, дбає за Свободу.
Гарна Ваша, дорога п.Олю пісня хоч трішки сумна, вона нагадує гірку жіночу долю! Нехай життя наше складається із щасливих емоцій і вражень! Удачі Вам і гарного настрою!
Васильовичу, безмежно вдячна Вам за пісню і вдячна долі, що дала змогу познайомитись з такою особливо-творчою людиною, як Ви. Крепкого здоров"я, світлих радісних днів, бадьорості, любові в сердечку і втілення всіх творчих задумів.