Багато років, щасливо,
Іван і Марія
Прожили в старій хатині
То ж була надія,
Що й вікА доживуть разом
В старім, теплім домі
Із загатою та п'єцом
І верхом в соломі.
Які гарні тут роки
Пройшли при садочку...
Бог послав двійко дітей
Сина потім дОчку.
Як цвіли вишні в саду?!
Діти гомоніли
У шибки на світло в травні
Хрущі бубоніли...
А літом хата в квітках,
Маках потопала
І ні горя, ні біди тут
Родина не знала.
Теплим був той дім й зимою,
Тріскотіло ріщє,
Ходили колядники
І ще веселіше
Ставало в оазі щастя,
В родинному колі,
Уклінно в Бога просили
В молитвАх всім долі...
Пройшли рокИ, пішли діти
У своЇ родини
І до хати приходили
Лиш на іменини.
Ще на Пасху і Свят-вечір
Батьків цілували,
Бо завжди сила роботи
Все часу не мали.
Постаріли батьки й хата
З ними постаріла,
Як сльоза, капля з дощу
Крізь верх пролетіла.
Вирішили діти взяти
Батьків по одному
Дочка маму, а син тата
Й лишити "солому".
Полишити те гніздо,
Що тепло віддало,
Бо тепер вже непотрібне
Обом дітям стало.
А домівки у дітей
Не вкупі - окремо.
- Як же ми, старий, з тобою
Не разом будЕмо?
Прожили стільки років,
Діти розривають
І про наші почуття
Навіть не питають...
Обнялись старий з старою,
Як вкопані стали,
Дві гіркі сльози, старечі,
На підлогу впали.
- Чи зустрінемося ще
На цім світі, Йване !
- Я не знаю, та без тебе
Моє серце стане...
Й загубилося прощальне:
- Іванеее !..
- Марієєє!..
Не діліть батьків, нехай
Воля Божа діє.
07.08.2020 р.
Цікава, бентежна оповідка, тезко! Діти хотіли - як краще, та ось про кохання й не подумали.... 
