Світлій пам'яті нашого друга
і кума Леоніда Мельничука
О, як раптово все це сталось, як раптово..,
Життєве дерево цвіло, дзвеніло слово
Та на пів ноті обірвалась долі пісня…
Чому так швидко все це сталось, чом так вийшло?
Любов до Бога в небеса щодня летіла,
Яка велика у цій вірі була сила!
Всякчас молитви чуло небо, місяць, зорі
Вони вели усю рідню в земнім просторі.
Сімейне щастя бережливо ніс в долонях
Хоча так швидко, невгамовно мчали коні.
Із життєдайної криниці свого серця
Ти друзям радо дарував душевне скерцо.
Та міріадами зірки упали з неба
О, як же треба ти дружині, як же треба!..
Твій світ веселкою бринів, так кольорово,
Чом журавлем злетів у просинь так раптово?
Як спраглий пив останні краплі цього літа
Неначе знав, осипле сонях жовті квіти…
Тож сумувати разом з нами серпень буде
Дощем із неба тихо й щиро: «Не забудем.»
