А вже осінь недалечко,
За нею зима...
Серпень повен чар і спеки,
А дощу нема...
А його ж усі чекають,
І люди, й земля...
А рослини засихають,
І навіть стерня...
І садки вже засмутились,
І ліси, й поля,
Ще й вітри десь зупинились,
Аж стогне земля...
Навіть птахи знемагають,
Дерева й кущі,
Серпня всі вони питають:
"Де ж твої дощі?.."
Серпень в холодку сховався,
У небо зорить,
Й у природи запитався:
"Коли ж задощить?"
А природа мовчазлива,
Хоч і не німа,
І йому не пояснила,
Чом дощу нема...
Я у небо теж дивлюся,
І його прошу,
Ще й до Бога я молюся,
"Пошліть нам дощу!.."
Хто почув мене не знаю,-
Чи Небо, чи Бог,
Появились в небі хмари,
Може піде й дощ?..
А вже осінь недалечко,
За нею зима,
Серпень повен чар і спеки,
А дощу нема...
Дякую,Анно! З усіх літніх місяців мені найприємніший серпень: на городі і в садку все б дозріло на виду,без дощів усе прив"яло,хоч я трохи й поливаю...
Чудово, образно із нотками смутку і так влучно, Валечко. Я думаю, що після таких рядочків ми дочекаємося дощу. Доброго ранку, дорогенька та вдалого дня.
Дякую,Наталі!От якби Ваші слова, та до Бога долетіли, можливо б тоді і дощі з"явились, і ми б сумувати тоді б перестали, і всі негаразди можливо б пропали...