Хай в поля
пил сідає
день за днем.
Ревність взору Твойого сніда́є
мене.
Шум беріз б’є навалом,
Як в долоні цвях;
Всі часи надавали
по потилиця́х:
Так більш ревнісніше продавали
Вигуки й слова! —
Так біжу дню навалі
за́суви збивать!! —
Може щось не прода́лось? —
квіт живий мигне?
кивне! —
Ревність дому, як сталось,
сніда́є мене!
Як це дав так пожертись,
Як то воздавать? —
І в уста всмерть пошерхлі
Доля долю цілувать...
За слова предковічні
помагає рать
«Є живий, — кричу, — Вічність!»
Решті — обмирать??
Так в віки в пил сідає
день за днем
Ревність взору Твойого
сніда́є мене!!
Стане мертвість не далі ж?! —
Доля ціловать...
Дням жахним — як медалі
Засови збивать.
Боже, якось це постане...
В нас зажиє́ суть!!
Як жита́ в караванах, —
Тільки вже на суд...
Ревність Слова!!
з усього
може біль сплакне —
кивне, мигне...
Ревність вічного Твойого
Зжерає мене.
«О, знайшли», «Диво, диво...»
І по шиї — том.
Серцем б’юсь —
особливо
як перед хрестом...
І нема обійняти:
Зразу ж одинок.
Пильно вистраждає Мати,
Пильно вистраждано
в Матір:
Ще оцей — синок.
«Ах, вспокойся:
Бог то не загубить;
Це ж ти рятовать?
Любов чує вшерхлі серця губи...
Засови збивать?..
Дай-но скину тую плутанину,
десь набрав...»
02.07.2005
