Поема духовна,
сто вісімдесят друга
Слову і Божій Матері,
ще й Великому Іоану, Хрестителю Спасителя,
з глибокою вдячністю
присвячується
Куди кажу схиліться
ви
думок не бриють
глибше голови
і косять всі
вище трави
мене Хреститель було
уловив
де Джерело
у хащах днів
на дні
і зойкну в серці! —
не вгледите спочатку й ви
в високих
хащах
що від голови!
А як заснули ви —
Дух
чистії думки
влива
у Любов Божу...
О ви, з найглибших із Небес,
думки-зірки...
як хто прокинувсь
то зблискують
можливі рішення —
це Любов Божая!
Мене не чули!
Не чули цю Любов до кожного,
й світло у Світлі! — о!
Бог так упада у темний
ліс!
І я доніс —
а що робить?! —
й Сонцю
доніс —
нехай вже й Сонце і зірки
донесуть Божі
блискавки!
як фамкають між хмарами
дірки!!
й бризкають — води! —
внизу
і навпаки!!
о ошелешені!
о безум! — я його ніс
це безум Божий! — і
упадав
це Сам — у темний ліс!..
Й десниця Божая — права!!
і засіва
й ще — засіва!
скородить
Боговибрані
огненнії
гучні слова —
живи!
що
Бог сказав
й що — заховав!..
О як заснули
ви —
Дух
чистії думки
знову у
Божую Любов,
да! як я спав! —
без снів
без мрякоти,
мене лиш — хто
могли — карали
посеред спуску
відбирали
найкращії думки —
куди несеш — це
бо хто ти?
О Ти, душе Святий!
ліпше би
цілував мене
у тім неявленні
в тій точці!
а мусів я
ще і її
нести...
всю правду — донести!!
06.07.2020,
Київ
З СВЯТОМ ІВАНА КУПАЛА!
