За вікнами чомусь сумує луг
І дивно, що сумує серед літа,
Скрізь зелень оксамитова навкруг
А три тополі плачуть всохлим віттям.
Колись ці буйні крони обмивали
Рясні дощі і вітер колихав,
Сухі гілки мов руки ловлять хмари
Той вітер їхні шати сплюндрував.
Та не тому, що доля обдурила
Чи від вітрів хмеліла голова,
Жорстока омела їх полонила
Нашіптувала ніжні їм слова.
Всю крону ця хижачка обплітала
І сік пила - неначе той вампір,
Так з часом пишна крона їх зів'яла
Тополі всохли - всох й зелений звір.
Над річкою мов три хрести зчорнілі
Здається сум з водою той сплива,
І каяття бувають запізнілі,
Коли в нещирі вірити слова.
Галина Грицина.
