Сорокарічний чоловік постукав в браму,
- Панотче, змилуйтесь! Пустіть мене до храму!
-На службі ж був... Чому ж до мене знов?...
- Благословити хочу прОкляту любов...
- А хто ж її прокляв?
- Дружина й діти...
Мов кинув їх... на розтерзання світу...
Але ж у чім була моя вина?
Нове кохання... Бог чи сатана?
Нова любов - загибель чи спасіння?..
Надія жевріє... Прошу благословіння!
- Якби ж я міг...А діток в тебе скільки?
- Синів, на мене схожих, в мене трійко.
-Не плач, ти маєш шанс ще на спасення.
В своїх синів проси благословення!
Проси у них, вимолюй там прощЕння
І проклятій, отій - благословення...
І він прийшов просить свою родину...
Звернувсь до старшого: " Благослови, мій сину...
Так сталося... Зустрів... Буває часом..."
Та син зажурено промовив йому басом:
- Не дам благословення на любов твою проклЯту!
Лишайся з нами...І заплакав... -Тату...
До середущого звернувся. Знов зітхання.
- Благослови, синочку, прокляте кохання!
І тупцював, неначе босий по стерні,
Та з болем син промовив:"Тату! Ні!"
Тоді найменшому почав він щось казати
На руки взяв, став сльози витирати
Маленькому. Той пригорнувсь до тата
І теж, як інші, не хотів пускати.
І усміхнувсь...
Здавалось, зможе ту любов благословити,
Та був маленький і не міг ще говорити...
Валентина Урода/Дацко
17/03/2021
