І звично все (мовчіть!), і кожне слово,
І кожен порух, кожен звук її,
(Із перебільшенням!) в твою горлянку заливає олово,
І (патетично!) шкрябає тобі
Графіт зіниць – гірке душі прощання.
(Все ще мовчіть…) У ній я бачив більше…
Такий тендітний голос, мій, що ах…- (апарт)
(Зібравшись з силами) мені здавалось – гірше
Тому хто втратив назавжди, але не так, -
Усе не так, коли вона з тобою,
А ти в дужках (знесилено) – мертвяк.
Ти сам собі (похмуро) не належиш,
Шукаєш дур чіпляючись до слів,
Повіривши тому, що без обмежень
Твоя любов, а міра смутку в ній –
Невдала сцена, репліка, що роль, –
Вже завтра (зиркає з-під лоба),
Поверне так, що ти її герой;
І божевільна (голосно, з апломбом)
Щаслива тим, що ти її чекав (!), вона…
Дарма…Ти будеш сам, і йтимеш сам за гробом,
Вкінці всіх слів, що їй одній писав.
