Для мене Україна – батько й матір,
Дідусь й бабуся, всі дитинства дні,
Хрещена жартівлива і завзята,
Й багато інших, що живуть в мені.
Немає в світі того, що є краще,
Гостини в мами, квітів і дерев,
Що знаєш змалечку, залазив і співав там
На весь садок пісні з усіх джерел.
Що сталося з тобою, Україно?
Чому вже навіть вишиванки стиль
Сприймається як недоречність?
І хто доклав до того тих значних зусиль?
Як раз оті мужі пихаті, що ходять
В прегарних вишитих сорочках
Під прапорами кольорів полів і неба?
Їх заклики лунають скрізь в твоїх куточках…
За тебе їх палаючі розмови,
Твоєю мовою барвистою розлиті,
І на майданах і в мережах ЗМІ,
Та тільки не Для тебе ці речі голосні.
Люблю, люблю без тями я цю мову,
Бо аж на ній співав колись дідусь,
Я знаю пісні ці й вони завжди зі мною,
І маю вишиванки я ще від прабабусь.
Що я роблю завжди для тебе, Україно?
Я пам’ятатиму походження коліна,
Я прославлятиму тебе й людей, що є тобою.
Бо завжди дивувалась душі їх красотою.
З фантазією, й гострим жартом,
Працюють з запалом й азартом,
І часто замість за врожайну картоплину,
Саджають квітку і поруч ще калину.
Вони – найкращі, як на мене, – мужні й сильні,
А деякі безжурні та свавільні,
Готовність є у всіх прийти на допомогу,
І навіть саме ті, що мають вдачу вбогу.
Коли вже той терпець міцний урветься
Що він панує у твоїм чуднім краю?
А бруд, то скрізь він є, і як сказав Хайам:
Що хто його шукатиме, той знайде і в раю...
ID:
871869
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 13.04.2020 15:37:19
© дата внесення змiн: 14.04.2020 15:36:57
автор: Таня ШерепКо
Вкажіть причину вашої скарги
|
