Часом і стогнеш, і плачеш, що важко.
Де відпочинок? І спокій? І сон?
Боже мій милий! Навіщо так тяжко?
Роєм ці думки звучать в унісон.
Трапиться ж щось в колі рідних чи в тебе,
Щось із вердиктом: пан чи пропав,
Щось, що примусить забути про себе,
Такого ледачого, котрий так впав.
Щось, мов Дамоклів меч над життям,
Що в силі змінити нутро каяттям,
Що так підтасує пріорітетів колоду,
Вибір лиш: жити або кінці в воду.
Що вимагатиме швидко відкритись
Диханню другому й третьому враз,
Може примусить дійти до десятого,
Тоді - неодмінно - все буде гаразд.
Працюючи тілом, душею і розумом,
Доклавши старання і віри, і сил,
Все буде добре, все прИйде, все прОйде,
Царь Соломон нам послання лишив.
Будеш радіти новій кожній днині,
Сонечку, річечці, снігу, весні,
Клястися будуш собі, що віднині
В серце своє не пускать маячні.
Усмішці кожній, погляду й слову,
Дотику ніжному, всім відчуттям,
Знатимеш ціну дорожчу за золото:
Любов, що є сенсом земного буття.
Все пізнаєм на контрасті і зміні,
Мудрість століть мов прозорий алмаз:
Козу як завести, позбувшись - радієш,
Доки це - в памяті, життя - то ектаз .
Хто має намір незрушний мов скеля,
труднощів хащі до болю дере,
Той має шанси дістатися цілі,
А перешкоди - ті в пил розітре.
ID:
871606
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 11.04.2020 11:51:42
© дата внесення змiн: 14.04.2020 18:48:25
автор: Таня ШерепКо
Вкажіть причину вашої скарги
|
