Я хочу жити, бо весна і цвіт,
бо рідні люди і краси - без міри...
Бо в серці палко пломеніє міт
єдинигого рятунку - світло віри.
І все, що "до", і все, що вже відтак,
вбирає зовсім інший смак і колір.
Життя - політ, а подих твій - літак,
котрий дає пізнати небо волі.
Та ти не чуєш цих всесильних крил,
допоки смерч не здиблює польоту,
збиваючи твої легені з сил,
паюючи на біль кожненьку йоту.
І лиш тоді ти бачиш суть і сенс
у надпростому, Боже, надпростому.
І що там страх, і що там, біль і стрес,
коли вертаєш змучений додому.
Коли вдихаєш вишні білий цвіт,
ще за вікном, але такий прекрасний.
І розумієш - дихання політ,
направду, це найбільше щастя, власне...
22.04.20 р.
ой, давненько я не читав тебе, сонце. десь пропала, зникла у тому Станіславі. Як скучився я за вашим словом, щирим і яскравим!!!За світлими людьми. ДУЖЕ,ДУЖЕ радий чути! Не пропадай!
ой, давненько я не читав тебе, сонце. десь пропала, зникла у тому Станіславі. Як скучився я за вашим словом, щирим і яскравим!!!За світлими людьми. ДУЖЕ,ДУЖЕ радий чути! Не пропадай! 
і творчих злетів! 
