***
Цей одвічний мотив – дежа вю.
Де й коли я подібне міг чути?
Звуки губляться вдалині,
Накладаючі срібнії пута
На мій сум у досвітній імлі.
Чи то в небі, журливо до болю,
Закликають мене журавлі
До сумир’я й водночас до волі?
Як царно летять ці птахи.
Як стенають плечима надії.
Так бринить мені листя вільхи
І тремтливі гілки – твої вії.
Ви ще не читали мої перші вірші, то там, взагалі, нема що читати. Мабуть, за зиму і не встигну виправити.. Це весь цей час читала ті вірші з метафорами.. І от що я Вам скажу: В мене, також, і журавлі, і хатина,і солов"ї, і калина, бо це - наша Україна. То пишімо про все це.. Бо хто як не ми -українські поети, будуть писати про Україну.
Тут "движение на лицо". Не ображайтесь. Одвічний мотив, далина, пута, журавлі, воля, царина, птахи, надії, вії - тема нехай не нова, але це не головне, подана вона дуже і дуже в банальних висловах. Немає новизни. А раз ви розумієте, що вірш непричесаний, але такими є ваші почуття, я б рекомендував збільшити словниковий запас вражень, посилити уяву і вправлятись в своїх почуттях. Тільки так буде рух і хоча б якийсь смисл твору. А повторювати кожного разу одне і теж - переливати з пустого в порожнє. Але можете мене не слухати ,а образатись і почати ходити. Успіхів, дружище.
Та смисл безнадійного кохання ясний, але можна було написати: Я люблю її, а вона мене ні, прийдеться змиритись з болем в серці. Та ж банальщина, розумієте? А у вас птахи, що стинають плечима, вій, як гілки, мало того, що порівняння трохи дивні, але якось дуже одноманітно, наче окрім птахів, журавлів, вій, надій, імли і кайданок в Україні немає. Словосполучення ветхі, сталі. Та я не в образу ,але інколи хочеться поговорити по-справжньому. Мені б так сказали, я б зрадів, а то смайлики, цьомки-бомки, о як гарно і як чудово ,а насправді - посередньо, якщо негірше. Потрібно рухатись і це правда.
Рима у 1 і3 рядках, можливо: дежа вю - звуки линуть удалину...
так точніша рима.
А в 9 рядку збився ритм, було б добре додати склад:
Як же царно (гарно?) летять ці птахи...
Може й так, як ви кажете... Але вірш так само "непричесаний" як і почуття, що його спричинили) Тож зрештою я його залишив у спокої.
Дякую за ваш відгук!