Я так благала, щоб небо не згущалось.
Й проміння сонця не ховалось серед хмар.
Я так молила Бога, все що завгодно, тільки не обман.
Ті темні хмари, не землю – душу затягли.
А злива, то не дощ, то мої сльози градом.
Не вірилось, ну не могли твої рідні, ласкаві очі
Так вишукано, мило мені брехати.
Я ж вірила в усе, щоб ти не сказав. Я вірила!
Наскільки вже могла, тебе з Богами я рівняла.
В моїх очах ти Аполлон щойно зійшовши з п’єдесталу.
Знаєш, ліпше покінчить з собою, а ніж поглинуть пустоту,
Ту прірву, що після тебе у душі настала.
Оце така любов? Навіяна великими словами,
Одами вознесена, звеличена піснями.
Любов – одна з найславетніших розрядів ілюзії обману.
Ніколи не вгадати кого до себе підпустив.
Вогняний дощ безсилля, розпачу і зради
Спалить вщент все, і хороше і погане.
І ти не зможеш більше так любить.
Бо тепер шукатимеш в усьому лиш оману.
10.12.19. Анна Лєвєнцова
