Сидів на кухні в мене, за-пенсійний дигер.
--Поет, я бачу: ти – сюжетник? Розповім.
Бо маю гріх кілька десятків років, тихий,
Але він гуркотом прижився в голові.
…Я жив у хаті, із сім’єю. Й тутки вскочили.
По мені – довбнею, дитину – в шафу, й жінку -
Нагвалтували… Гроші вкрали. Мо́ї ж оченьки
Запам’ятали двох, й шукали їх довіку.
Знайшов обох. Брати. Їх став, як бараболю
Слівцем підгортувати. Зацікавились.
Я підгадав під дощ екскурсію крамольну
В колектор річеньки підземної, заба́вницю…
…Обом – бахали та ліхтарик на хомутиках.
Завів на кілометри, ось й злива радісна!
Туман повіявсь, під ногами – каламутніло,
З дренажних труб – вода, бум-бум, мов з контрабасів.
Сміття завіялось з бетонними уламками,
Вода піднялася за миті, я лиш встиг
За люк примічений вчепитися руками,
Там підтягнувся, а тих зло́діїв, мов крихт –
Потік поніс на гостре, камінь, труби, скалки…
Водичка, хвилями, заповнила тунель.
І швидкість в сорок кілометрів з добрим гаком
Гвалтівників об виступи – у вермішель…, -
Старенький – стих. Я, хоч не палю – запалив би…
--Навіщо Ви розповіли мені?, - йому…
--Я сам не можу. Тепер ти, поет, …вистрибуй…
Чи донеси. Порадь. Врятуй від зливних мук.
P.S.
Нарешті, ранок. Я закінчую, читаче.
Твір про колекторні про хвилі, таємниці,
Які живуть, доки живуть ще свідки лячні.
І доки розповіді блискають в світлицях.
22.01.20р.
ID:
862409
Рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження: 24.01.2020 11:48:05
© дата внесення змiн: 24.01.2020 11:48:05
автор: Юхниця Євген
Вкажіть причину вашої скарги
|
