З відкритими очима йшла до нього,
Закохана наперекір всьому.
Не слухалася голосу чужого,
Повірила, повірила йому.
У мріях зустрічала свою долю,
З метеликами десь там в животі,
Готова до життя, та не для болю,
Бо вірила: є праведні й святі.
Бо вірила в свою щасливу зірку,
Яку він їй, до речі, обіцяв.
Впускала потайки в відчинену кватирку,
А він ту зірку так і не дістав…
Так закохалась, сильно, до нестями,
З любов’ю справитись не мала більше сил,
Нікому не казала, навіть мамі,
Бо вірила, любив її, любив…
Любив чи мав?... Кохав чи так, кохався?
Від себе гнала всі лихі думки.
Щоразу у любові зізнавався,
Повірила, він з нею навіки…
Життя- просте, всі крапки розставляє,
Любов буває іншою таки.
Вона з синочком стежкою гуляє,
Він обіцяє іншій вже зірки…
