«Ей пришлось увидеть, как рушится вековой уклад,
превращается в прах и пепел великая империя.
Ее любимая Родина».
Елена Юрачка «Сохрани мое сердце, Париж»
Що ж так плачуть натужно Собору величного дзвони!
Більше знають, напевно, бо все ж їм видніше згори.
Біле сонце пірнає у хвилі холодного моря,
і під галас людський корабель віддає швартові.
Дасть протяжний гудок, відійде від старого причалу,
звично ляже на курс, ненадовго лишаючи слід...
А який ми залишимо слід і де в світі, не знаю,
повернутися, що б там не сталось, даємо обіт.
Ми себе відриваємо з болем й страхо̀м від коріння,
затискаємо жменьку землі, аби віра жила.
Не ставала Вітчизна моя під мечем на коліна,
тому виклик приймає! І честь їй за це, і хвала.
Що ж ви, чайки, вертайтесь, не треба летіти за нами.
Тут ваш дім, тут ваш берег, а там... невідомість одна.
Хтось шепоче молитви, псалтир умиває сльозами,
хтось не має вже сліз — оповила густа пелена.
Звідки взялась ця гідра? Зростили ж самі, обтесали.
Ще не вірили в наміри й силу червоних вождів.
Ще державної зради, відречень, безчестя не знали,
не чекали терору такого, що й світ сторопів.
Тут зіткнулись світогляди різні, як світло і темінь.
І у цім протиборстві невільнім сам гаспид суддя.
Розграбують державу, здадуть всі клейноди за безцінь,
одурілі безбожники знищать родину царя.
Пам'ятайте про нас, ми вже вік стоїмо на причалі.
Наші душі затерплі легенько гойдає габа.
Неможливо дожити свій вік без журби і печалі,
залишивши на рідній землі неспокійні серця.
Таня СВІТЛА
12.2019 р.
Художник Люс`єн Леві-Дюрме "Емігранти в Парижі"
