Прощальні сльози осіннього дощу
Стали озерцем на галяві полину.
Прозорим холодом виблискує вода
Останній дощ усотує земля.
Зріднілі краплі падають поволі.
Я їх спіймаю у свої долоні.
Небесна данина .акорд заключний.
І плаче осінь холодно.беззвучно.
Отак завжди коли йде до розлуки,
Переживання.схлипи.вгору руки,
Роса небесна добродійного дощу,
Дорога в зиму,а осінь відпущу.
Прощай красуне ти своє зробила,
Копала,збирала.зернові косила.
А потім сіяла добірне на врожай.́́
Хоч трохи з жалем.та скажу прощай.
Ну зимой тоже много романтического и загадочного происходит...)))
Я ОЧЕНЬ люблю зимушку.)))))
А красота то какая бывает,просто дышится волшебно и бабочки в животе от ожидания чуда!)))) И как правило,это сбывается...))
Я не назавжди,знаю знов прийде,червоним яблуком на землю упаде,І грона знову вибухнуть вином,бабине літо пройдеться селом.та ще туманами молочними густими і з мріями твоїми і моїми.