|
1
Вкотре до дзеркала задивилась…
Чи фарбувать коси, а може ні?
Серце тихо, то шалено билось
Думки сумлінні… Що ж робить нині?
Знову на роздоріжжі… Й не снилось…
Ой, роки – роки, ще ж лише сорок…
Мов троянда, в цю пору осінню
Чи ясні мрії, можливо порох?
Чи розвіються злетять в безодню…
Ранкові бажання - чути слова ніжні
Себе відчути, щасливою жінкою
Вуста привабливі; ясні стиглі вишні
У ласці потонуть, бути потрібною.
О, думки блудні – клубками тумани
Пахуча кава пінилась в чашці
Душа стомлена, як збутись омани?
Де взяти сили? Злетіти б цій пташці…
Ледь підхопила, рукою волосся
Змарнілі очі, повні сліз, печалі
Життя в тривозі, як в полі колосся
Під сонцем й дощем, а що ж буде далі?
О, мрії – пташечки, сизокрилі, смілі
Чи й зможу, обійти роздоріжжя знову?
Для себе надії.. світлі, зрозумілі
Хоч й скоро зима навіє сніжну ковдру
О,життя… Чи й минуле було щасливим?!
2
Край великого міста, потопав в деревах
Хати із цегли, червоні й біленькі доволі
Високі й нижчі. І виноград по парканах
А вздовж дороги; стрункі, пишні тополі…..
Їх - три доньки милі, у мами й тата
Великий будинок і чудовий сад
В них не бідна сім`я та й небагата
Гірляндами дивував синій виноград…
Привчали всіх… батьки до праці
Господарки, щоб по городі
Щоб затишно й чистенько в хаті
Трудилися - журилась мати…
Врожай гарний, збирали щороку
Наче й в мирі були й в злагоді
Підростали, славненькі, нівроку
Все ж, батьки сварились, іноді…
Чорна полоса - тьмарила очі
Загуляв батько, як вітрисько злий
Ненька не спала, майже щоночі
Не солод життя, полин гіркий…
Розчарування, пакунки, сльози
Йому не пробачила, матуся зради
Парфуми чужі, забудь не в змозі
Дітей заради, не кинув свої вади.
3
Зустріло місто обласне - привітно
Хоч шум автівок й чути галас весь час
Дівчаткам й мамі на душі світло
В п`ятиверхівці, нова квартира - клас!
В зіницях сльози радості й щастя…...
Життя рікою, школа, друзі
З іншого класу хлопець чемний
Знайомство їхнє і невдовзі
Сподобавсь мамі…. дуже скромний….
Як наодинці, в очах ясні іскринки
Цілунки… перші … Переросли в кохання
А в школі бали і диво - вечоринки
Вона ж для нього, як ясна зірка рання.
Блакитноока… Усмішка; подібна сонцю
Ніжна, тендітна, між них мала різниця
Веселий погляд, запрошення до танцю
Швидко… час летів, вона вже й випускниця.
Що дати… може рідненька матуся?
Адже, ще має, дві доньки в квартирі
Радіє слову, почула, - Вивчуся
Серця зігріті, всі розмови щирі.
4
На роздоріжжі… Вибрала не ту дорогу
Яке навчання? Молодість - прекрасна пора
Хоча й тримала в душі сумління, тривогу
В житті друг- вирішила, найкраща опора!
Кохання – вирій, почуттів і чудес
Політ лелечий, вірності і щастя
Сіяло сонце… І мрії до небес
Що краще удвох, все зробити вдасться…
В святу неділю стали на рушник
Благословили, батьки, родина
І перший іспит, немов маятник
Де жити краще? Не відпустила сина
Свекруха строго - Тож жити в купі легше!
Обоє сидять, в білій білизні
Хоча й на підлозі, на матраці
Неначе в раю… очі серйозні
В палаці ніби, почуття ніжні….
Ті дев`яності - екзамен для сім`ї
Грошей нестача й новина -вагітна
Мигтіли зірки в туманному сузір`ї
Вона ж раділа, покірна й привітна…..
Казкова осінь… Давно обважніла
Не час родити…. В душу страх запав
Сумне обличчя, як квітка змарніла
Він взяв за руку, нещастя відчував….
Думки осінні, в родовій палаті
Страждання і біль, народжувала важко
Чомусь з`явилась, в білім халаті мати
В очах темніло… Слова, - Потерпи пташко
Ледве почула й провалилася в сон…
5
В палаті сонячно і напрочуд тихо
Тремтіли повіки… Думка, де ж дитина?
Тривога на душі, підкралося лихо
Ледь - ледь підійнялась… Може маю сина?
Відчинені двері… Лиця неньки й свекрухи
А поруч з ними, її любий, коханий
Вона ж не п’яна, а мов після сивухи
ШкодА, для усіх день видався вистражданий….
З`явились на світ, два крихітні синочка
Дуже зарано. Дні і ночі, всі в тривозі
Їм сил забракло, не жити ангелочкам
Смерть непрохана, стояла на порозі.
Похмуре небо, а чи сонце за вікном
В відчаї двоє, сварки, пусті розмови
Кохання де ж те? Кожен йшов своїм шляхом
Мо» - помиритись? За це й немає мови…
У церкві тихо, густо мерехтять свічки
Вона приходить, синочків пом`янути
Два ангелочка, часто прилітають в сни
О, боляче як! Ні, не позбутись смути.
Рана під серцем, увесь час кровоточить
Де знайти сили? Тож треба жити далі!
Вкотре хустинку, всю сльозами промочить
Де знайти вихід, щоб позбутись печалі?
6
Час летів… вже ледь - ледь загоїлась рана
А мрія вивчитись - мала здійснитись
Перед нею в інститут, відкрилась брама
А з минулим…. Вирішила змиритись….
Роки навчання, доброта, щирість друзів
Придали сили і впевненості в собі
Думок багато, тішилась білій смузі
Щаслива буду, ще порадіє судьбі.
Робота кожного дня й знову навчання
Не до втіхи, папери і все числа й числа
Весела… по натурі - пташечка рання
Та все чОмусь, не змогла розправить крила…
Ось… за плечима магістратура
В житті стежина плелась барвінком
В церкві спомини - лягала жура
І Бог все бачив, всьому був свідком…
7
Доля змирилась. Ввірвався в серце
Стрункий, чорнявий, почуття збудив
Ті …поцілунки… Все наче вперше
Мов в`ялій квітці, піділляв води.
Втік відчай… Ожила в ніжній спокусі
Діждалась… В обіймах вдвох шаленіли
Щастя – кохання, джерело радості
Розрада… Ніжність дотиків, п`яніли…..
У ліжку… знов заводив розмову
- Давай мила, народимо дитя
Боялася… Та все ж дала згоду
-Ну,що ж, добре… прикрасимо життя...
Швидко летіли; дні, часи, хвилини
Окрім роботи, займалась квітами
Тепло на душі, думки перлинами
Потіш Боженьку, нас немовлятами…
Чотири роки подружнього життя
Вже й в безнадії радість материнства
Все стороною обходило щастя
Чи вирок долі, а чи знак чаклунства?
В душі зневіра… Палати, лікарі
Роки, як іспити… Операційні столи
Тіло гнобили. В тунелі ліхтарі
Ознака жити, цю звістку принесли
Та вже не буде вона мати діток.
Тиша в квартирі… Все погляди сумні
Він став холодним, айсбергу подібний
Знов розлучення, покинув навесні
У важку пору… Їй так був потрібний
Лишив лиш спомин, про палке кохання….
А Бог свідок, то не її провина
Весь час в надії, що зів`є гніздечко
Не проростала саджена зернина
Від болю туга, щеміло сердечко.
Таїла в душі, печалі й страждання
О, доле, що ж ти, як же далі жити?
Не зацвіте весною квітка рання
А так бажала з милим мати діти.
8
Поспішав час… Життя не зупинилось
Нові друзі, тож змінила роботу
Дивувалась… Зустріти і не снилось
Щирість їх відчула, тепло й турботу.
Весна – чаклунка, прикрасила життя
Жага злетіти - пташечкою сміло
Любила квіти. Давно є бажання
Прикрасить клумби, їх саджала вміло.
Чудове місто в суцвітті каштанів
Ними втішалась, справно доглядала
Не малювала, як інколи планів
Свою самотність в роздуми ховала.
Радість, все ж мала - в Інтернеті друзі
Знайомства часті, побачень не ждала
Втратила віру, боялась ілюзій
Ночами в пітьмі, в стражданні ридала…
Та тож, Божа воля - казала матуся
Ти доню старієш, краса відійде
За тебе лебідко, я часто журюся
Чеснот замало… Де ж щастя твоє?
Вже й нині за тридцять, думки, як джмелі
З русявим зважилась…. сходила в кіно
На сьомому небі, здалось захмелів
Радів спілкуванню, мов знались давно…
Про їхнє кохання, свідками ночі
-З тобою ж не діти, нащо водитись?
На вухо шепотів, зазирав в очі
Давай удвох жити. І одружитись
Я теж не проти, прошу, не відкажи.
9
Стежки, доріжки… Сторінки життя
Мов щось шептало, будь обачною
Добре придивись! Яким майбуття
Він далі бачить? Чи буде пуття?
Вже кілька місяців - іспити двом
Він навіть ладен, взяти дитину
Чужу, з притулку. Здалося дивом
Ось так наваживсь, яку ж причину
Ховав від неї? Впала підозра…
М`який характер, є поступливість
Уважний завжди, в міру веселий
А як дізнатись, а чи має строгість?
Чи мо», приховує в душі лукавість?
Розчарування….Та зустріла мати
Наче й привітно, все ж сумна в розмові
Тривога в серці, а чому й не знати
Схоже ревнує, погляди зимові….
Не треба спішити, спиняла себе
До небес дивилась, знайти б пораду
На ранок, як небо, стало блакитне
Розбрелись зірочки. Ой, з ним пропАду…
Думки тікали й вкотре повертались
Вже й сорок років, одна втіха квіти
Краса на вікні, з сонцем розважались
По них, зайчики, чом не порадіти?
В мами один, шкода, не буде щастя
Той досвід життєвий, її зупиняв
Мабуть… друзями, залишитись краще
Це буде помилка, довго запевняв
Та давно вже, охололи почуття….
Лише по телефону, як брат й сестра
Це не пОмилка, ні - є передчуття
Він мамин синочок, а життя не гра…
Не хотів змиритись, бажав стосунків
І часто дзвінками, все ж надокучав
Не таких бажала, вона дарунків
Від долі. Хоча він занадто страждав…
10
О, вечірня зоре! Зійди наді мною
Що буде, підкажи, прошепчи тихенько
Поділюсь думками, журбою з тобою
З душі, тягар зніму, звеселю серденько….
Які довгі ночі…. Однакові сни
Любувалась містом, погляд у вікно
Де розраду знайти? Хотілось весни
Аж стискало в грудях, на серці тоскно.
Просинався ранок, ясне сонечко
За вікном струмки - плакали сніги
Вже збиралась у храм… йти недалечко
Десь думки розвіять, втекти від нудьги
Притупити біль там, синів пам`янути….
В храмі.. тихо - тихо, до свят далеко
І людей замало, шурхіт підборів
Серденько тремтіло, ой, як нелегко
Чому в житті, така ти, моя стежко?
Ставила свічку, ледь не впустила
Хтось, взяв за руку, - Давайте я сам
- Ось…бачите горить! Сльозу струсила
- Ой, поспішила.. Я дякую вам!
Поруч довго стояв, читав молитву
Час від часу назад, дививсь на двері
Вмить в душі сварила, себе роззяву
Але, все ж, на світі, є люди добрі!
Догорала свіча…. Легеньку ходу
Ще здаля, помітив, пішов за нею
- Ви в тривозі все ще… Я вас проведу!
- Ледь бліднів, любувався красунею….
Він зростом вищий, сміло взяв під руку
Легке тремтіння, по тілу пролилось
Приємний голос, позирала збоку
Треба ж такого? Навіть і не снилось..
11
Скупчились хмари, сльозились небеса
Накрапав дощик, вдвох в під`їзд забігли
Йому здалося, що на щоці сльоза
Заглянув в очі, в якусь мить застигли…
Як школярі, обоє посміхнулись
Раптом спитав, - Як звать чарівну пані?
Здалось дива… справжні, чогось боялись
В роки такі …. Напевно якісь грані
Є в спілкуванні. Шепотіла ім`я…..
Блакитноокий, думка промайнула
Бач, чимось схожі, подала візитку
Й собі, як дівчисько - от утнула
Бігла по сходах, в душі крапля смутку….
12
Чоло змокріле, червоні щоки
Трепіт сердечка, неначе в пташки
Розбудити зміг … Та хіба ж в ці роки
Прийде кохання? Життя ж… не іграшки….
Ледь… втихомирилась. Чашка кави
Зняла напругу. Скільки літ йому?
Так, трохи старший, не зловлю ґави
На старість одній - не заздрю нікому…
Вповні… місяць… освічував кімнату
Неподзвонив, легке розчарування
Мабуть ніхто не захистить цю квітку
Задовга ніч… не спалося до рання…
Пройшло два дні, тримав три орхідеї
В під`їзді…хвилювавсь, так давно чекав
З тортом в руці, посміхнувся до неї
-А можна до вас… запросите на чай?
13
Короткі дні… Мов потрапила в казку
Інтелігент… Зумів причарувати
Вуста до рук. Відчула ніжність, ласку
Яку ніколи й ніхто не зміг дати.
У день… вихідний, навідавсь зарано
Вона ще в ліжку… Накинувши халат
Хвилюючись і трохи стурбовано
Зустріла в дверях. Відчула аромат
П`янких парфумів. Ясніли очі
Як феєрверки. Жага кохати
Зітхання звуки,- Ой. довгі ночі…
Весь час.. без тебе! Пристав чекати!»
До чого слова? Встояти не змогла
Весняний подих… В полоні цілунків
Спокуси аура… їх перемогла
Й сама не ждала, інтимних стосунків….
14
Стежки, доріжки… Всі сторінки життя
Надто багато всього пережито
Сяє… обручка…. на столику здаля
Що відповІсти? А чи й справді щастя
Вона пізнає? Знов на роздоріжжі…
Дзвінок у двері……
О доленько, доле, піду пригорнуся
Хай на серці… я зомлію
Розвію сумніви, в обіймах втоплюся
Хай довіку…. буду з милим…
Жовтень 2019р
ID:
854645
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 14.11.2019 09:49:42
© дата внесення змiн: 26.02.2021 06:57:06
автор: Ніна Незламна
Вкажіть причину вашої скарги
|
вмієте Ви пані Ніно до щему і до мурашок описати долю людську... дуже гарно 
Чудова робота. 
