Давно минуло моє літо,
та й осінь ось уже мина...
І відцвіли осінні квіти,
й бува туманами вкрива...
Таке чудове було літо,
мені всміхалось як дитя...
Додала осінь диво - квіту,
назад немає вороття...
Сиві тумани, срібні роси,-
уже не тільки на траві,
вони зсріблили мої коси,
на жаль засіли й в голові...
Уже всі зібрані врожаї,
майже закінчились жнива...
Тепла й розради не чекаю,
бо на порозі вже зима...
Я йду осінніми стежками,
вже до зими путі ведуть
А час іде... Навіть думками
мені минуле не вернуть...
І я змиритись звісно мушу,
природи це такі права...
Не допущу смуток у душу,
допоки я іще жива...
У згадках ще буяє літо,
і осінь лагідно морга...
Не вистача тепла і квіту,
віра й надія ще жива...
Дякую,Олю!Кажуть у народі: "Коли немає пісні на устах, на них сідає туга, жаль чи страх." А мені хочеться додати: "Коли немає друга,в очах-туга..."
І мені дуже приємно, що в мене є чудові друзі у нашому КП...