Я так тебе люблю. За все що ти мені говориш. За ті приємні миті що ти мені завжди даруєш. Дякую за твою підтримку, що не давало мені опускати руки. За твій сміх що був дорожчий золота. Я знаю що відстань між нами це лише формальність, це необхідна стіна, що стримує нас від необдуманих рішень. Але для мене це додатковий час, який потрібен для того, щоб стати кращим. Найдорожчі це наші мрії, це наше життя яке хочеться будувати разом з тобою. Можливо я не маю мети в цьому житті, можливо життя, в якому не має такої особи, як ти, для мене втратило сенс. Можливо життя де тебе не має завжди було пустим. Не знаю. Можливо це лише слова кинуті на вітер. Не дозволяй мені нічого тобі обіцяти. Все забувається. Обіцянки плани, мрії, вчинки, слова. Але не забуваються почуття, кохання не забувається, мені принаймні в це хочеться вірити.
Кохання це тюрма, це ланцюги для серця. Коли одна з половинок віддаляється інша відчуває ніби в неї, щось виривають з груді. Можливо втеча ніколи не допоможе. Можливо варто лише знайти свого хорошого співкамерника з яким домовляєтеся ні за яких обставин не вириватися. Можливо це єдина стратегія, щоб лишатися живим у цьому світі. Багато вагань, невпевненостей, які приходять з усвідомленням того що нічого не можна вернути. Чому так? Чому завжди всі хочуть, щоб все в них виходило з першого разу? Чому я тоді не бачу помилок? Чому люди коли вже одружені велику кількість років при розставанні говорять: я через тебе потратив(ла) найкращі роки свого життя? Я не розумію цього. Адже вибір був їх обох. Адже вони приймали всі за і проти. Можливо вони ще зразу сумнівалися? Можливо вони не хотіли бути разом, але більше не було вибору і процес було важко спинити по тій причині, що потрібно починати все спочатку? Ніхто не хоче починати все спочатку. Ніхто не прагне наступати на ті самі граблі і очікувати той самий результат. Страх змушує людей рухатися вперед. А що тоді кохання? Коли воно справжнє, а коли фальшивка? Що є що у стосунках? Не знаю? І сумніваюся, що хтось дасть відповідь на це? Яка вірогідність того що це не мій песимізм розігрався? Хто може дати гарантії, що кожен наш вибір правильний? А можливо вони всі правильні? Можливо це наш шлях любові? Мені хочеться в це вірити.
