Осінній день у сутінках сплива.
Зоріє небо сяйвом золотистим
Окіл встеляє землю падолистом,
Немов сусальним золотом вкрива.
Все холоднішає вже довша ніч.
Серпневі закінчились зорепади
Сріблясті роси впали на левади
Куди не глянь, а осінь з увсебіч
Купаються в загравах явори,
Стрункі берізоньки золотокроні
Казковий ліс у чарівній попоні
Зійшла вже осінь на гаї й бори
Шугають галасливі ластівки
У полі вже гуртуються лелеки
Збираючись у чужину далеку
Бо ж осінь хазяйнує все ж таки
Роки мої також порозбрелись
Літами, веснами по листопадах
Згубились десь у чарівних принадах.
А може теж у вирій подались.
Мережка згадок навіває сум
Бо лиш одна доступна забаганка
Осоння,телевізор та лежанка
Та спогадів далеких перешум
Коли попереду була мета, ціль якийсь рубіж то і життя мало якийсь сенс, а оце нице безправне існування в якому ми застрягли по шию у багні на самісінькому дні ганебної, вонючої прірви, і проходять гіркою зажурою крізь мереживо солодких спогадів. Спасибі Вам шановна за увагу і прихильне ставлення.
Вітаю Вас шановна Тіїсія. Вибачаюсь що так довго не відповідав на Ваш . У клуб заходжу тепер рідко то і пропустив Ваш приємний коментар. Мені приємний Ваш оптимізм, Ваша увага, Ваш коментар.