Трикутні стіни, порожні коридори,
розбиті вікна і двері без замків.
Туманні вулиці, червоні світлофори
і ворона старого тихий спів.
А між будинками розгулюють дерева,
машинний сморід з відкритих гаражів
Людей нема - стовбова перспектива,
лиш ворона старого дикий спів.
А може досить? Кричу йому з відлунням...
Залиш в собі безглузде "кар-кар-кар!"
І спокій дай моїм й чужим ти будням,
лети в Сибір же або в Мадагаскар.
А він мені строкатими несе крильми,
що спів його є подих ночі серед дня.
Життя - то біль, та все лікується людьми
і сон за сном стирати буде незнання.
Тоді з гнилих дерев посипалося гілля
і птах раптово злетів повітрю на плече.
Потрапила в капкани свідомість осіння,
я глянув на час. Все добре, ще йде.
На другий день він знову був зі мною,
сідав на праве плече й наспівував грози:
Криве майбутнє хоче цільового бою
й схильності до щоденної метаморфози...
Проходив день, за ним роки, сточасся.
Перетлівало все від каменю до слів.
Далось в знаки вчорашнє моє щастя
і ворона старого сильний спів.
2014
