Пересіклися поглядом німим,
А серце, серце так кохало.
Минуло вже з тих пір багато зим,
Душа любила і страждала.
Як очі закривалися до сну,
Твій силует з'являвся знову.
З тобою поверталися в весну,
Заквітчену і кольорову.
Яка була чудовою пора
І хоч лили дощі і зливи.
Я шепотіла ніжності слова,
То передати неможливо.
І може ще в житті наступить день,
Коли нас доля поєднає.
Співати буде серденько пісень,
Воно, ще любить і кохає...
Сумно, але всі випадкові зустрічі невипадкові, з часом розумієш, що так було потрібно, для висновків, для пізнання себе, для загартування, та й ще для багато чого.
Чудовий вірш.Стільки любові, отоі ніжноі, юноі,
трепетноі любові живе в Вашому серденьку. Стільки
почуттів пронесено через роки.І ця Любов гріє і
надихає, і не дає захолонути в серці отому Самому Святому -КОХАННЮ.Щастя Вам Танічко, справжнього
жіночого щастя, і нехай вічно Вашу душу зігріває
полум"яне кохання. Забираю таку красу в обране.
Чудово, Танічка! Супер! Мої тобі оплески Ти написала ніби ремейк на мої вірші на цю тему!
А час повільно все стирає,
Нащо все пройдене тримать?
Душа втомилася чекать,
Якщо нема чого сказать... -
Ось така тут кінцівка у мене..