Ніхто не знає, хто я до кінця,
Хоч бачать мої бажання та смаки,
І чим не прикувати до стільця,
І що саме не дається у знаки.
Коли сумую тяжко, то можу посміхатись
У гавань безвісті очей,
А коли геть кепсько ( вдало й тупо заховатись
Подалі від усіх людей.
Мов загадка, яку не розгадати.
Знаєте мене, так чи ні?
І що я цьому світу можу дати?
І чи повірить він мені?
Є, як і в кожного, свої проблеми –
Частки труться у душі моїй.
Та лиш розлогі та цікаві теми
Я розповім дружності твоїй.
Я стримана і водночас емоційна,
Відкрита і в той же час така, сама в собі,
Десь незграбна та слабка, а десь граційна,
Не зкричу майже нічого зайвого тобі.
Із пером я обережна, та відверта.
Слова! Намагаюся красу сплести;
Десь м'яка й поступлива, а десь уперта.
Знаю те, що іншим прагну донести.
І знаю, кого так сильно я люблю,
І хочу стати кращою,
Чому, навіщо, для чого щось роблю.
Не можу буть інакшою.
І сама не знаю, хто, яка і на що я здатна,
Бо найскладніший цей зважений до себе шлях.
Чиясь тінь мені приємна, а чиясь – неприйнятна.
І ніхто в мене не заб'є «загострений цвях».
24.06.2016
ID:
848432
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 16.09.2019 21:10:34
© дата внесення змiн: 16.09.2019 21:10:34
автор: Оля Тимошенко
Вкажіть причину вашої скарги
|
