Стоять дерева в лісі так зажурено
Їм буйний вітер гілля обрива ,
І скільки долей вже отак загублено
Коли знущаються із їхнього життя ?
А коли трави в сочному наливі ,
А вперто топчить людськая нога ,
Ти думаєш вони тоді щасливі,
Коли марніє юная краса ?
Ти думаєш, природа тільки радує,
Привабливість і тиша навкруги ?,
А це не так . природа нам нагадує ,
Щоб спокій мати - треба берегти!
Тема вірша дуже актуальна і глобальна. Берегти і примножувати природу, сам Господь велів людині, яка сама є частинкою природи. Надзвичайно гарний вірш, Наталочко.
Лагідний, милозвучний вірш! Цікава думка про те, що усвідомити цінність життя можна лише самому, через власний досвід, тому що цього неможливо навчитися з книжок! А оскільки я сам є невід’ємною частинкою природи, то все живе навколо мене відчуває те ж саме, що відчуваю я! То, значить, дбайливе ставлення до світу відповідає моїм особистим інтересам! Прекрасний Ваш твір!