Хоч вірш написано від першої особи,
кожен читач має примірити написане
до себе... Адже світло у світі засвічують
ті, хто конче хоче це робити, а саме: діти
Бога, а гасять його - служителі Князя Пітьми.
То ж несімо Світло, Прометеї!.. Коли я відійду, хай буде свято –
не хочу, щоб журився хтось колись…
Кайдани з серця, вірю, буде знято,
й злетить мій дух у безтілесну вись.
Коли я відійду – світ стане вище…
це й зрозуміло: в тім життя прогрес.
Хоч то не апогей, не розвиткове днище –
банальний трансформації процес.
Коли я відійду – постануть інші
й продовжать те, що я колись почав…
О, скільки мрій вони розбудять в тиші!
О, скільки дум впаде в живий ручай!
Коли я відійду, не згасне сонце
й планет цнотливих не унишкне рух,
але мій поступ був потрібен конче,
щоб правду донести до людських вух…
І як не жаль, що вкупі перестануть
душа і тіло час верстати свій,
у небі все ж так вишколено й стало
ряди шикує духу ревний стрій!
Нехай існує світу неперервність,
що ллється із космічної імли.
Шануймо ж ми, живучи, власну ревність,
леліймо мир і щастя на Землі.
19.08.2019
Шануймо, друже! Хай після відходу кожного з нас не настає час журби, тому що це ще не остаточна крапка: вченими доведено, що після т.зв. смерті - життя не припиняється, а лише переходить у іншу форму.
Хороший призыв и написано с чувством.
«Хоч то не апогей й...» - вот в этом месте запинаешься из-за дублирования Й. Подумай, может исправишь как-то этот нюанс, т.к. он нарушает целостную мелодию произведения.
P.S. Тарас Григорьевич в образе супергероя смотрится пошловато просто потому, что ни один супергерой не достоин гения этого великого Поэта. ИМХО