БІЙ У СПАС
Спека страшна..
Степом:
Ледь воли плетуться,
Десь далеко, на току,
Дівчата сміються.
Ще й співають, як птахи,
Мов спеки немає.
І від співу серце з ними
В спомин поринає.
Та могила, ті степи
Мов всміхнуться стиха
Яке ж тут могло та й бути
Коли, люди лихо?
Ніякого, все мов спить!
Чи сопе, зіває.
Яке лихо тут було?
Немає, немає!
Кажуть,- « битва» .
«Ой, була» – Вітер промовляє.
Та й орлом на могилу, високу, сідає.
Так, було…
степи гули, вири гомоніли.
Стріли гострі над ярами мов хмари летіли.
А ті шаблі – ой дзвінка була їхня криця!
Ще й..
текла з під Шапки –бирки,
Кров, немов водиця.
Ще й курилася земля,
Дихала полином,
І кричала мов та чайка,
Матуся над сином.
Відгуло, ой відгуло..
Інша вже ридає.. Десь на Сході ..
Ой та мати..
Нема сльозам краю!
Там, на землю полягали, козаки на Спаса,
А дітей їх … проковтнула чужини проказа.
Вільні душі -у кайданах, у чужу науку.
Усе -гроші, усе -гроші,
Ой тії онуки..!
А- Було..
степи замовкли
Спека, над ярами,
Ще хитають, мов годинник, воли головами.
У вогні зорі палає старая могила.
Дай же Боже ще й мені
Соколині крила .
(автор -Анфіса Букреєва-Стефко)
ID:
845651
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 20.08.2019 21:53:14
© дата внесення змiн: 20.08.2019 21:53:14
автор: АНФІСА БУКРЕЄВА(СІРКО)
Вкажіть причину вашої скарги
|
