Ой, ви крила, мої крила,
Часто ламані вітрами.
Україно рідна, мила,
Закосичена ланами.
Важким колосом пшениці,
Щоб пеклися паляниці.
Синім льоном край криниці
З дном дзеркальної водиці.
Там у небі жайвір в’ється,
В душу ллє тепло піснями.
Лиходійство хай минеться,
Запанує мир між нами.
Тільки в мирі слава честі
Гіркі сльози зітре з вії.
На життєвім перехресті
Четвертує дні німі всі.
21.08.19
Як боляче, що ціни миру і його присутність вирішують ті, хто на ньому наживається. Продовжується іспит ще такої недалекої людини сьогодення, особливо при владі біля "корита". Всі про це знають, а обставини розбудовані так, щоби вирішення самого питання волочилося роками. Як ця наруга над життями може в бескінечних бовтаннях язиками на телебаченні про людяність владних структур не надоїсти самим управлінцям? Не можна ж роз'яснити однією тупістю? А якщо не можете, то чому пнетеся так р'яно? Ненажерливість? Господи, прости їх примітивні інстинкти - "все під себе", сподобились курям. Все ж їх жертва нам у науку, скільки їх діток страждає від вседозволеності, багатства, що веде до наркоманії і інших спокус. Чи ж зрозуміють на шляху в нікуди ці бігуни до влади?... Мудрість приходить до всіх в очевидь росплат. Дякую Валю за глибокий по своїй сьогоденній суті вірш біля розіп'ятої України і її такого душевного і трудолюбивого народу. Коли ж йому закінчуться ці іспити і дійсно настане довгожданий мир?
Валентина Ланевич відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00