Ти маки для мене зривав між житами,
Була в ту хвилину щасливою я.
І наше кохання було поруч з нами,
Тікала з під ніг в далечінь десь земля...
Сміявсь вітерець і кружляв над полями,
А маки червоні палали в руці.
Літали над квітами бджоли роями,
Купалися хмари в парнім молоці.
За руки узявшись брели ми по полю,
Цілунки до кіс доторкались моїх.
Чому ж час змінив напророчену долю,
Із квітів пелюстки упали до ніг.
В минуле я часто в думках повертаю,
Як бачу ті маки червоні в житах.
Я серцем й душею тебе ще кохаю,
Та так швидкоплинно минули літа...
Літа наче птахи у вись відлетіли,
Хай смуток лишається лиш у вірші,
Важливо щоб серцю кохати хотілось,
Щоб пісня кохання лунала в душі.
Тож у душі нехай лунає пісня,
А в серці полум"ям горить кохання пізнє.
Танюшенька,это просто верх нежности и откровенности!)) Спасибо,милая..))
Да,нам,женщинам - БОГ дал больше чувственности и ответственности,чем мужчине,наверное ,по этому - мы больше по-матерински и просто по-женски ПРЕДАННЫ своим чувствам,желаниям и своей ВЕРЕ?...)
Ведь в нас - всё на порядок чувственней и тоньше,так что,и больней- когда нас обижают или предают...или просто уходят из жизни...((