Відчуй мене, хоч я далеко.
Відкрий зачинене вікно,
Я - прохолодний вітер в спеку,
Другого поки не дано.
Почуй мене, я - шелест листя,
Я - тінь, я - радість, благодать.
Навколо глянь, ти зупинися..
Почув? Це - струни їх звучать.
Будь обережним: поряд квітка,
Дивися, вся вона в росі.
Чи знаєш виросла тут звідки?
Тобою вплетена в косі.
Умийся ранньою росою,
Пройдись по скошеній стерні.
Повір! Іду я за тобою...
Це - наяву, а не ві сні.
Торкнись мене, я дозволяю.
Я - літо , сповнене тепла.
Я - зірка та, що не згорає..
Я із минулого прийшла...
Гарно, образно, як на мене Ви піднялися цим віршем на декілька сходиноу вверх без лишніх слів переходячи на гру метафор і образів. для повного щастя я би без жалю викинула 2-і предостанні строфи -там є повтори і штампи і говорять, що оптимальний об"єм вірша потрібно втиснути в 2-4 строфи... але то таке, автор сам судія своїх творінь...
------------------
-щодо сюжету, то я думаю почув, як можна було не почути такі гарні і теплі слова....
Наснаги Вам
Дякую, Людочко за підтримку...Викидати не буду тут нічого, хоч знаю, що об"єми віршів повинні бути невеликими.. Думаю, що у тих строфах вся сіль...
Відносно, чи почув? Читав, читав.. А як же! Звичайно ж читав...