Місто юності знов манить і п’янить,
Ароматом липового цвіту,
Через роки, мов прозора нить,
Веде в край, де здобула освіту.
Мій ліцей – колисочка тепла,
Спогади блукають поверхами,
Ми – зернята з сильного стебла ,
Там науку й мудрість здобували.
Храм наук – білоколонний пан,
Крізь століття величчю сіяє,
Молодь тут окрилює талант,
Кращого ніде більше немає.
В’ється, ніби стрічечка, Остер,
Береги напоює водою.
Плине від колись і до тепер,
Неквапливо-стрімкою ходою.
Золотаві церкви навкруги,
Зберігають духовні устої
Та алеї у місті легенд
Кличуть в хащі травиці густої.
Рідне місто, будинки, асфальт,
Всюди зелень…неначе наснилась…
Це неначе світлина на шпальт,
В книзі: «Час, коли в Ніжині вчилась».
06.06.2019
