Не варто надію поїти гіркими словами
І поливати байдужжям натхнення не варт,
Я завжди дивився кудись далі за нами
І завжди там бачив море і бачив там шквал.
Не варто було тебе так тримати за руку,
Ти врят чи мала можливість піти
І тепер ти тікаєш розриваючи шрами
І віриш, що так ти рятуєш лишки душі.
Не варто було так стискати повіки,
Та лячно було так дивитись на світ,
Коли в нім крім тебе є лише ночі,
Наповненні вітром і ароматом твоїм.
А далі безодня чи може окрилення лету,
Бо ж я не каміння збирати хотів.
Я всесвіт шукаю, свою я шукаю планету,
Хай навіть назву її ймення твоїм.
Навколо лиш ніч і найбільше чекаю я ранку,
Я каву не п'ю, бо твій це напій,
Я вірю у те, що розбиваються повітряні замки,
Я мрію про те, що житиму в замку своїм.
