Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Олег Мінгальов: Manifesto of Narrativism - ВІРШ

logo
Олег Мінгальов: Manifesto of Narrativism - ВІРШ
UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

  x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 5
Пошук

Перевірка розміру



honeypot

Manifesto of Narrativism

Олег Мінгальов :: Manifesto of Narrativism

Manifesto of Narrativism (in Ukrainian by Oleg Mingalev).
Theorist, creator and developer of the post-modern trends in art: Social Art (1979), Dualism (1982), Art of Mysteries (1985),
 Neofuturism (1986), Video Poetry (1986), Narrativism (1979), Ethnomodern (1997), artist, poet, playwright. 
Was born in Ukraine in 1959

Ілюстрація: полотно Олега Мінгальова "Золотий пил часу. Парадокси величі", олія, 2014 
The Illustration by Oleg Mingalev "Golden dust of Times. Infantile Paradoxes of Grandeur", oil on canvas. 2014


…Терени найновіших гібридних воєн покриті так само, як і у колишні часи, кров’ю, екскрементами, відірваними членами тіл, що свідчить про все ті ж самі «сакральні» зазіхання на «кров та землицю» приматів людського роду, хоча б і озброєних автоматами з лазерами. В тому сенсі «сакральних» бо помічених, як і у звірів, анально-територіальними претензіями

 


                М а н і ф е с т   н а р а т и в і з м у             Олег Мінгальов
                

       Вступ
Ідея сформулювати принципи наративізму визрівала у мене поступово з середини 80-х та початку 90-х минулого сторіччя, коли я, будучи одним із активних учасників художнього процесу у Москві, потім Лондоні, після розпрацювання мною принципів дуалізму (1982), містеріального мистецтва (1985, дипломна робота «Містерії» у Московському Літературному інституті), неофутуризму (1986, поділившись головними ідеями з мистецтвознавцем Сергієм Кусковим), тоді у вирі постмодернізму, його іноді безликого універсалізму та безапеляційно анархічного бунту запаморочливого суб’єктивізму, продовжував шлях до об’єктивного, максимально ефективного методу у мистецтві, звичайно, не пориваючого з Великою Традицією, як то повелося протягом останніх ста років, однак продовжуючи її.
Вважаю, що на шляху до відтворення цілісної картини буття, не оминаючи виклики доби, посилюючи одне одного у синергії, Мистецтво, Наука та Релігія повинні знаходити точки дотику між собою, використовуючи свої конкретні методи та інструменти на шляху до пізнання істини.
Слід враховувати, що найбільш наглядною ілюзією об’єктивізму виступає мозаїка переплетення розмаїття завжди суб’єктивних поглядів художників, вчених, духовидців. Але кожного разу дух часу створює у різних комбінаціях цих складових своєрідний орнамент, котрий стає маркером тієї чи іншої епохи.
Струмочки і річки довго шукали своє русло для того, щоб чітко і зримо у всій повноті та глибині явити феномен новітнього наративізму цих днів, який відтепер можна порівняти за роллю у мистецтві з ще однією рікою на карті, подібно Ельбі і Дніпру, Темзі і Сені, Амазонці і Тибру, Волзі та Дністру, По і Нілу.
Викладемо деякі положення та витоки.
 
       I 
       Всупереч
 Образи 21 сторіччя миготять у свідомості обивателя з такою швидкістю і частотою, що опиняються на межі з Fata Morgana. З кожним моментом ми все далі від... Золотого Віку, котрий, можливо, ніколи не існував на цій планеті. Але без міфу про райські часи людей, не відокремлених від Бога, еволюція людського духу суттєво гальмується.
Хоча, «…усі душі еволюціонують неухильно завдяки механізму циклів», «…душа, що стоїть на відповідному щаблі, наповнюючись досвідом, доступним у контурах даної форми життя, переходить на інший, більш високий рівень. Регресія неможлива». (Із Книги Ферилтів, котра до цього дня зберігається в Оксфорді).

Чи можемо ми вказати на щось дійсно суттєве, назавжди, здавалося б, втрачене у нашому осатанілому тотальному поспіху?
Чи можна, кваплячись, зустрітися з Сакральним?
Наприклад, прискорити сходження Святого Вогню в Єрусалимському храмі на свято Великодня? Звичайно, це не потрібно.
Однак можна осідлати енергію часу, користуючись для цього дзеркальними камерами Козирєва, або пророкувати майбутнє завдяки усе тим же увігнутим дзеркалам філософа і мага Бекона.
Безперечно, наративне мистецтво зараз є одним з полігонів для експериментів щодо управління енергією часу. І ми будемо намагатися пояснити чому.
Унікальною лабораторією часу є комплекс печер біля Мелітополя на Україні під назвою Кам'яна Могила, на який серед іншого з 2014 року розпочала претендувати Російська Федерація, відповідно, спадкоємиця Золотої Орди, в так званiй гібридній війні з Україною, спадкоємицею Русі [Топонім “Київська Русь” з’являється у ХІХ столітті у працях московських історіографів. У середньовіччі такого топоніму не існувало (стаття у Вікіпедії). Називати Україну спадкоємицею Давньоруської держави можна лише умовно (про це докладно пише львівський історик Ярослав Грицак). Звичайно, називати Московію (РФ) спадкоємицею Русі, власне як і Золотої Орди, можна із ще більшою мірою умовності>.
Комплекс печер зберігає артефакти протошумерської писемності та навіть періоду пізнього палеоліту, по суті, є рідкісною бібліотекою індоєвропейської цивілізації. Звідси жерці управляли шумерами та іншими народами, що сприйняли Скрижалі, здійснючи подорожі у просторі та часі у безтілесній формі.
Витоки Вавилона саме тут. Про що недвозначно свідчать розшифровки криптограм, виконані пітерським ученим-шумерологом Кіфішиним, якому вдалося дістатися до печер Кам'яної Могили. Для нас це святилище є феноменом образного органічного мислення древніх, творців надзвичайно глибоких містерій та ритуалів, письмо яких розвинулося з таїни піктограм, котрі, можливо, вже тоді говорили про те, про що зараз дискутують фізики, а саме – простір та час являються якостями квантів, а не навпаки. Ще б то пак! Ба! Кванти при нагоді та при визначених обставинах можуть легко переходити із стану матерії в антиматерію.
З цієї точки зору – життя та смерть лише відносні поняття у вічному космічному танку.
Наративіст мусить поглянути на цей світ очима фотона.
 
Сучасна людина безперестанку твердить собі, оскільки це йому навіює реклама і ТБ - «Купи зараз, тому що ціна... впала», «Це придбали вже усі, а у тебе такого ще немає. Ти - нещасний і відсталий доти, поки мене не отримаєш», «Довірся своєму банку - він краще знає, куди вкласти твої гроші», «Хто заперечує моду - той заперечує цивілізацію», «Нехай щось тобі не подобається, оскільки це огидно (так, огидно... і ще й як!) зате подобається іншим. Нехай ці інші, поки що в малому числі, але вони мають права, рівні з твоїми. Розумієш, рівні! Більше того, оскільки їх менше - вони мають право бути гучно почутими за рахунок оглушення більшості (принцип дії вікна Овертона)», «Твоє майбутнє кожні три місяця визначають дизайнери одягу, мобілок та автомобілів».
Для того щоб людина не встигала структурувати своє майбутнє - їй нав'язується легковажний підхід божевільного споживача речей. Куріння, переїдання, емоції страху, обожнювання, навіженості, так само як ідеї продуктивного напряму, передаються у суспільстві подібно електричним сигналам нейронів, коли ланцюги їх діяльності увімкнені та синхронізовані. Іншими словами про це раніше говорив Густав Лєбон, яким зачитувались досхочу майбутні тирани.
 
Культ споживання, досягши апогею, перетворився на культ нарцисизму та фетишизму, зважаючи на покоління метросексуалів, зі своїми зачісками, доглянутими бородами, пірсингом, тату і м'язами, коли тіло зайняло позицію звичайнісінького товару на онлайн-ринку серед нескінченних селфі в соціальних мережах.
Проте, потяг до розмальовування власного тіла так само як і поширення стріт-арту мегаполісів приховує ностальгію власне за наративом, як до якоїсь своєї утаємниченої романтичної і особливої історії у цю неісторичну епоху, коли цінність людини знівельована та зведена на рівень «полиць-постів» в інтернет-магазинах.
 
Насильство через візуальні рекламні образи, які зловживають агресією і динамізмом, природним чином зустрічає відповідну реакцію через спроби індивіда втекти з інформаційного гетто, де людина приречена стати зомбі так і не випроставшись із інкубаторів мегаполісів людино-сировини. Або стати звичайнісінькім товаром у кращому випадку, …коли не відбракованим.
Це пластикове сторіччя віртуальних мішурних цінностей, симулякрів, фальшивок, підтасувань, шулерських схем та «пірамід» в безперестанному полюванні за душею потенційного покупця, в тому числі і релігійного продукту, буде відкинуто невідворотно існуючим предвічним міфом про Золотий Вік, подібному пращурівському дзеркалу у прекрасній, хоча і потрісканій рамі.
У даному дзеркалі історія, подібно плину вічності, розгортається неквапливо, навіюючи внутрішній спокій, врешті-решт спонукаючи до медитації, що іноді так важливо для звільнення з пастки раптового моменту.
Ошо вслід за Гурджиєвим розмірковує: « Мистецтво можна розділити на дві частини. 99 відсотків мистецтва – суб’є ктивне. Тільки один відсоток – об’єктивне. 99 відсотків мистецтва не має ніякого відношення до медитації. Тільки один відсоток об’єктивного мистецтва базується на медитації.» «Об’єктивне мистецтво – прямо протилежне».
Творець нічого не виплескує (з себе на голови інших. Прим. автора), він, наповнений трансцендентною тишею та пусткою, наближається до доскональної чистоти. Із цієї тиші, із цієї пустки виникає любов, співчуття. Із цієї тиші з’ являється можливість для творчості. Ця тиша, ця любов, це співчуття – якості медитації.» «Об’єктивне мистецтво – це медитативне мистецтво, суб’єктивне – мистецтво від раціо.»
Саме чистота та тиша породжують безтурботність з потенцією Невимовного, подібного примхливій течії потічка, легкому подиху вітру, граціозності розкриття пелюсток квітки, коли свідомість перебуває в синергії з божественними процесами, наближена до ідеального перебігу часу, вірніше, до потрапляння із часоплину у Вічність, котра перемагає Смерть. Однак, саме Смерть колись так налякала Жоржа Батая, що прагнув забутися у запаморочливих оргіях, що перемежовувались криками жаху та оргазмів.

Хай там як, але людство деградувало невимовно з тих пір, як майже 100 років тому Володимир Шмаков у своїй книзі «Основи пневматології» з циклу «Система езотеричної філософії» зовсім не з таким пієтетом як його сучасник Ортега-і-Гассет аналізував приховані першопричини і мотивації за ширмою так званого новітнього мистецтва: «Акт любові..., відторгнутий від любові небесної до царини бридкої стихії, насичуючись зухвалою злостивістю, перетворюється на символ брутальності, в знаряддя боротьби. Така є оргія шабашу. Нема сенсу згадувати про Середні віки для опису бенкетів відьом; ті ж самі сили діють у душах людей і зараз породжують подібне. Хаотичний ритм сатанинського безумства ясно проглядає у нашому мистецтві і сучасних суспільних течіях. Гонитва за потворністю, заперечення будь-яких законів, царство дисонансу і контрастів, що б'ють, веселощі без радості наших трапез, відрив від краси і обраності, ненависть до ієрархії і бажання скинути все у безодню нігілізму - все це створює образ демонічного оргіазму. Але він стає безсоромно очевидним в нашому розумінні любові і її улюблених героїв. Найбільшим успіхом користуються ті книги, п єси, письменники, де найбільш різко змальовується демонічність любові, її бездушність, безсоромність, збоченість, зухвалість і свавілля. Життя, зазвичай, є значно більшим, ніж його умоглядні художні образи. І світ нині сповнений таких оргій, які й уявити не могли допитливі автори «Молота відьом».
У демонічному оргіазмові вищий сенс любові відкидається, і її фізіологічний бік власне оголошується найвищим і цілісним змістом; в бінері першого виду авторитет тези руйнується, а антитеза визнається єдиною і самодостатньою реальністю. Це є пряме порушення закону».
Ми знаходимо в Шрімад Бхагават підтвердження словам Володимира Шмакова: «У той самий день і годину, коли Особа Бога, Господь Шрі Крішна покинув Землю, Калі, що підтримує всі види безбожної діяльності, прийшов у цей світ».
 
Отже, чи можна кваплячись пізнати Сакральне?
Сприйняте не так як у Жоржа Батая, коли воно, перш за все, пов'язане зі смертю і безперервністю, перебуваючи по той бік добра і зла в ніцшеанській інтерпретації, а також його послідовників.
Сакральне, що підноситься одвічно над горезвісною підступною батаївською безперервністю, коли
реальність геть позбавлена об'єкта і суб'єкта. Бо, згідно світобачення Батая, тварина, що пожирає іншу тварину, не пізнає її як щось окреме, але скоріше подібна до пориву, котрий поглинув менший порив в єдиному екстазі буття, де еротизм і смерть поєднуються. Безперервність, що породжує причинність і обумовленість, не так важлива для світу ідей, на тонкому плані.

Відповідно, для нас мистецтво виступає в якості знаряддя боротьби з автоматичним відчуттям безперервності і обумовленості буття, його заданої причинності, коли одухотворені предмети стають речами.

Абстрактне мистецтво мало сенс в живописних інтерпретаціях нотного запису, візуальних враженнях підчас тонких духовних переживань, закарбованих спонтанно, в тому числі, у світлі пошуків композитора Скрябіна з його містеріальним принципом космічної теургії, синтезом видів мистецтв.
Продовживши так звані теософічні ідеї Блаватської, у прагненні до «духовного» четвертого виміру, зачаровані теоріями у фізиці щодо хвильової природи Всього і Вся, художники через відмову від фігуративного мистецтва, шляхом відтворення у ритмічних композиціях певних кольорових поєднань і геометричних форм намагалися викликати у глядача потоки відповідних асоціацій.
Абстрактне спочатку сусідило з розпадом, місячним культом чорних жерців, в обожнюванні білого полотна як Непроявленого, Білого як символа Небуття, що ми знаходимо в похоронній японської Традиції, культі Безмовності подібного Дзен.
Абстрактне мистецтво мало стати культом Ідеального, але чи стало ним? Проте, слід пам’ятати, що абстрактне віддзеркалює структурні (атомарні) реалії Матерії (згадаймо так званий «аналітичний метод Філонова»).
Потяг до абстрактного вже традиційно асоціюється з функціями діяльності правої півкулі мозку, підсвідомості. Наглядним прикладом цього може слугувати випадок в медицинській практиці, коли у молодої жінки внаслідок тяжкої травми лівої півкулі головного мозку, відповідаючої за напрацьоване раціо та установки були відсутні такі базові функції організму, як здатність говорити та логічно мислити. Вона, фактично, перебувала в стані новонародженої дитини. При цьому вона не могла сприймати себе окремо від навколишнього середовища, у своєму світосприйнятті повністю зливаючись з предметами, звуками, фарбами, істотами, не розрізняючи меж між собою та ними. Таким чином вона зливалася з тотальною енергією матерії. Хто зна, мабуть, це те саме, що можуть відчувати шамани та йоги під час своїх астральних подорожей? Але завдяки навчанню говорити, її повертали до сприйняття самої себе, як окремого, виділеного із навколишнього середовища суб’єкта. Малевич як теоретик у своїй праці «Про суб’єктивне та об’єктивне у мистецтві…» формулює: «Важко та навіть неможливо визначити мій початок як суб’єкта, де я починаюсь та закінчуюсь, де межі, котрі оформили б мене. Те ж саме об’ єкт.»
.
Принадність якісних абстрактних творів пов’язана зі спонтанним бажанням злитися з безкінечним, прояви якого ми можемо весь час спостерігати в Природі – мінливому мерехтінні полум’я, рухливих контурах хмар, танці відблисків на воді.
Художник-наративіст усе це має усвідомлювати та використовувати у своєму намаганні приєднатись до деміургічних процесів, наближаючись до Дао, котре у східній традиції розглядається символом змін та миттєвостей, Того, що не може бути пізнаним та зафіксованим у сталих формах. Тому, з точки зору концепції наративізму, природні форми – не створені, вони виросли на противагу механічно створеним речам. Виросли з середини сутності, котра не може бути пізнана як Дао. Виросли з середини назовні, являючись результатом та розвитком своєї структури у напрямі від Цілого до Окремого, від Простого до Складного.
 
Ще сто років тому у Ортега-і-Гассета з його захопленням новітнім «елітарним» мистецтвом ми невипадково знаходимо вказівку на те, що «в усі часи завжди існували два різних типи мистецтва, одне для меншості, інше для більшості. Наприклад, в Середні віки згідно з ієрархічною структурою суспільства, розділеного в основному на два соціальні шари - знатних і плебеїв, - існувало благородне мистецтво, яке було "умовним", "ідеалістичним", тобто художнім, і народне - реалістичне і сатиричне мистецтво, останнє завжди було реалістичним».
Водночас, слідом за імпресіонізмом і експресіонізмом, абстрактне мистецтво було реакцією на гламурне мистецтво 19 століття, на псевдо-народні установки, за якими часом стояло шахрайське загравання з простими неосвіченими шарами населення, в основному, серед пролетарів, відірваних від коріння, заохочуючи в них і нав'язуючи їм невластиву любов до кітчу, до якого тяжіли розбещені буржуа.
Істинно народне мистецтво - об'єктивне, ідеалістичне і наративне водночас, бо універсальне.
Отже, абстрактне мистецтво так і не завоювало широкої народної прихильності. Тому його проголошений універсалізм опинився під сумнівом. Войовничий запал адептів абстракціонізму щодо фігуративізму, супроводжуваний усілякими табу і обмеженнями, вочевидь говорить про сектантство, відповідно – відсутність універсалізму, котрий власне проголошувався. Задекларований розрив з Матеріальним в ім’я Духовного виявився неможливим.
Отже, Наративізм повертає Формі глибину Змісту, оскільки виходить з положення, що Форма, подібно гребеням хвиль на здибиленій шкірі океану, є першим, зовнішнім і видимим рівнем пізнання Суті речей. Наративіст завзято обходить пастки Гламуру і Кітчу на шляху до Правди, подібної світлу в серцевині океану Змісту.


Хай там як, душі обтяжені в цьому світі тілами. Ми - в осередді матерії і схильні до характерних для неї низьких коливань, втім, можемо ширя;ти над матерією, не пориваючи з тонким планом, в ідеалі - розсіюючись і збираючись. Невидиме духовне тіло кожного з нас проявляє себе у матеріалізованій фізичній площині і пов'язане з видимим тілом за допомогою енергії, що передається духовним тілом до мозку, серця і областей хребта, таким чином, душі можуть управляти тілами і їх функціями. Досвід багатьох, які пережили клінічну смерть та згадують вигляд своїх тіл завдяки «погляду» десь згори, наприклад, на операційному столі, доводить цей дуалізм, за яким проступає невідступно вся обумовленість і короткостроковість матеріального втілення в низці реінкарнацій, відкинутих скафандрів відпрацьованих тіл.
Будучи цілком зрозумілою реакцією на панування фігуративного мистецтва попередніх століть, абстракціонізм не зробив особливих відкриттів в сенсі мови зображення, якщо врахувати, скажімо, артефакти Трипільської культури, зокрема, зображення на посуду, в яких абстрактні елементи покликані відобразити якісь об'єктивні космогонічні процеси.
Також, як і Сюрреалізм з його установками на автоматичність письма і зображення, на пошук сходження, наскільки це можливо, найбільш віддалених один від одного понять!
Водночас, абстракціонізм розкував художника в сенсі широти застосування різних візуальних мов для розкриття суб'єктивних внутрішніх станів, в тому числі, примату Підсвідомого, яке іноді може резонувати з глядачем.
Однак, за удаваним абстракціонізмом елементів трипільської культури стоїть глибока духовна практика втраченого вміння керувати часом, возз'єднання з інформаційним полем, тим самим - Світом ідей Платона, чи то пак, архетипами Юнга, добутими з колективного Підсвідомого завдяки дотриманню правильної медитації і ритуалів Прави.

Сюрреалізм з його шанобливим ставленням, а по суті, культивуванням стану безумства, тільки поверхово сходився з магічною практикою справжніх шаманів.

І все ж, метафізичні традиції ХХ століття мають безцінний досвід у реінкарнації новітнього, цілісного та об'єктивного стилю, який подібно дитяті погляне на цей донезмоги зіпсований світ у вирі тотального поспіху - з іншого Ідеального, подібного зворотньому боку Місяця, того Ідеального, котре колись вважалося гностиками Справжнім, Непорушним і Цілісним.

Це Ідеальне може бути виражене, наприклад, у музиці з математичною точністю через співвідношення тривалості нот та гармонії інтервалів, яке вивіряється буквально Священною Геометрією. І все ж таки, завдання об’єктивістського напряму у мистецтві, котрий ми називаємо наративізмом – у «безпам’ятстві» плекати дитинство, котре вдалося пронести крізь роки втрат та маневрів – без яких безцінний досвід не можливий.

Ми за незахищений, безпосередній, незаангажований погляд – природній, магічний та цілісний - у безперервному колообігу асоціацій, далекий від схем, ідеологем, програм, напрацьованих інститутами, їх професійними чаклунами, які полюють за свідомістю!
Ми – тотальна мережа нейрохімічних реакцій. Ланцюгова реакція визначає нашу колективну можливість пересилити псевдо-протиріччя. Система дзеркальних нейронів забезпечує наші нерозривні зв’язки одне з одним. Тому ми переймаємо психологічний стан та емоції інших індивідів як свої з усіма подальшими наслідками.
Саме професори (чорні чаклуни і телешамани), задіяні конкуруючими транснаціональними компаніями, тримають в абсолютному мороці невігластва мільярди зомбі, що знаходяться у трясовині моди, всього чинного калейдоскопу психотропних впливів. Так само, як тисячоліття тому людство було у полоні галюциногенів, що є продуктом життєдіяльності грибів, воно і зараз потребує нових наркотиків, що допомагають утримувати покрови Великої Ілюзії у його колективній свідомості, що й донині націлена на самознищення. Телешамани, так само як і гриби, виявляється, можуть легко маніпулювати поведінкою приматів під назвою Homo Sapiens. Та й дійсно, щодо грибів – проміжної ланки між рослинним та тваринним світами… виявляється, вони теж наділені неабиякою свідомістю!
Японський професор Тосіюкі Накагакі навчав міцелій жовтого гриба цвілі шукати цукор, котрий ці гриби дуже полюбляють. Експеримент ускладнювався тим, що цукор знаходився у заплутаному лабіринті. Але у гриба нема ніг, отже його ниточці – міцелію приходилось рости у напрямку улюблених ласощів. Гриб відразу відчув, де знаходиться цукор, і через декілька годин, успішно пройшовши лабіринт, насолоджувався смаколиком. Тоді професор вирішив ускладнити експеримент. Він взяв шматок цієї ж грибниці і поклав в точно такий лабіринт з цукром. Далі почали відбуватися просто неймовірні речі. Грибниця розділилась на два загони, один з яких прибув до цукру через годину, оминаючи тупикові відрізки лабіринту. А другий, не зважаючи на задані правила гри, виліз на стелю лабіринта і миттєво проповз над усіма його перемичками, рівно через декілька десятків хвилин блаженно звісившись над солодощами.
Треба звернути увагу на той факт, що ні одна миша, чи щур не демонстрували таких результатів! Навіть людина не може з першого разу запам’ятати лабіринт такої складності. Опісля професор Тосіюкі Накагакі ще довго експериментував з грибами і вершиною їх співробітництва стала визначена грибами… найбільш ефективна схема залізничного сполучення Японії! Отже, будемо сподіватися, що настане час коли сумління вкінець інтоксикованого людства доросте до сумління грибниці.
«До електрики він ставився як до живої істоти, з котрою розмовляє та якій віддає накази. …Він володіє духовністю вищого рівня» - саме так вважав Вівекананда, місіонер Рамакрішни, котрий відвідав Миколу Теслу у США на початку ХХ-го сторіччя. З того часу втекло багато води, однак так ніхто й не перевершив Теслу та його винаходів, хоча б того з них, що стосується отримання енергії з ефіру!
Та й не дивно, бо з того часу людство при ілюзії так званого «прогресу» неухильно деградує. Тому зараз на авансцену виступають жерці сонячного культу. Не з метою повалення, а в ім'я синергії та синтезу, радісного подолання горезвісного і умовного дуалізму Матерії і Духу.
Білі простори сучасних храмів - галерей - повинні залишити жерці місячного культу, для яких саме Смерть (для нас лише крапка в процесі еволюції) є Сакральне, межа і першопричина Всього і Вся.

Жерці сонячного культу, охоронці об’єктивного знання про Всесвіт, постають носіями нового міфу, спрямованого на зміну реальності, в тому числі тяжкої даності диктату Смерті.

Міф - це не пережиток архаїчної свідомості, але інструмент розбудови майбутнього, водночас камертон сучасної культури, що реалізується в рекламі, кіно, телебаченні. Десятиліттями монополію розповідати (переказувати) історії, роль якогось абсолютного байкаря (котрий не договорює!) на планеті Земля утримує американський вуйко Голівуд. Проблема лише в інтерпретаціях найбільш відомих людству історій світової культури.
Проте проблема співіснування розмаїття інтерпретацій щодо Істини як вона є не полишає терен науки. Наприклад, положення про те, що наше сумління складається з квантових часток сприймається деякими вченими все більш прихильно і це їх зближає з магами та екстрасенсами, хоча отримує шалений опір у більшості представників так званої «класичної» науки. Квантова фізика, квантовий світ має велику кількість інтерпретацій: серед найбільш відомих це Копенгагенська, Many-worlds interpretation, альтернативна (голографічний Всесвіт). Ясна річ, наративізм як метод синтезу багатьох інтерпретацій щодо одного й того явища, постає могутнім трендом сучасної науки.
Інтерпретації Істини об’єднують Мистецтво, Науку та Релігію, але ми вимушені ходити по Дантовим колам інтерпретацій, тому що людині не дано пізнати об’єктивну Істину.
Між тим, міф, подібно інформативному вірусу або спорам грибів, здатен колонізувати свідомість тотальної більшості.

Кожна частина тексту нового міфу містить кілька шарів і смислів в одновекторному ланцюжку слів, що виражають єдиний, немовби інсталяційний сенс. Кожна частина тексту нового міфу є вплетеною в багатовимірний багатоярусний простір, де поєднуються іноді парадоксально один з одним різні види культурних шарів і кодів , знаків і символів цивілізаційних дискурсів, які відсилають до сотень джерел. І в той же час новітній міф має бути доступним, хоча б певною мірою для розуміння навіть дитини.

У часи великого Леонардо були люди в якихось галузях освіченіші за маестро, однак, завдяки своїй якості надзвичайної спостережливості у своїх винаходах він використовував досконально, як мінімум, Принцип Аналогії.
Носії новітнього міфу озброєні відповідною мовою вираження. Одним з інструментів, безумовно, є принцип, улюблений Леонардо. Наскільки він ефективний - поміркуйте самі завдяки наведеній тут ілюстрації.

Досить складний з драматургії сюжет запропоновано зобразити за вибором засобами живопису, кіно, або театру (так само вітається і мова синтезу жанрів) максимально економічно і наочно в одному подібно стисненій пружині епізоді, композиції.
... Царська сім'я, цариця-іноземка всім верховодить, чоловік-цар закоханий у красуню-дружину і, як подейкують в придворних колах і народі, давно «втратив голову» від своєї дружини, плодовитої, втім, мало не відьми, позаяк вона захоплена теософією та чудотворцями. Чоловік - тихий п'яниця, що втікає до товаришів по чарці на чергові пиятики якомога далій від диктату дружини, яка тримає членів сім'ї в «чорному тілі». Жодне з релігійних свят не забуте.
У молитвах проходить добра частина дня і навіть ночі.

Безумовно, варіантів зображення може бути нескінченно багато. Ми ж надамо в якості відповіді свій.

Образотворче мистецтво: в атмосфері колористики дагеротипа (коричневих тонів) моляться члени династії. На передньому плані - смертельно-любовна сутичка самки богомола з самцем, якому вона відгризає голову. При цьому вони перебувають у паруванні.

Театр і кіно:
На сцені з молитовно складеними долонями члени династії перед фотографом з фотокамерою на тринозі. Чоловік-цар, стоячи - засинає, його складені долоні сповзають до живота. Цілком очевидно, що вчорашня гулянка затягнулася. На нього грізно сичить цариця: Любий, ти нестерпний!
Діти, не опускаючи рук в молитовних своїх позах, про щось перешіптуються, жартують. Фотограф, намагаючись зібрати увагу всіх членів династії, вигукує: Увага! Пташка-невеличка ...
Чоловік-цар, на мить прокидаючись: Хто-шо, яка невеличка?
Грізний погляд цариці на царя крізь шипіння: Знову перебрав!
Вона його боляче щипає за сідницю.
Цар бубонить: Царице, ну, припини ... Кішечко... Мур-мур ...
Одночасно на екрані над сценою йде відеоряд сутички злягання богомолів. Голова самця вже з'їдена самкою в ім'я майбутнього потомства, проте злягання з безголовим ще триває, хоча він і намагається ривками кудись від неї втекти, втім, безуспішно, оскільки вже давно без голови (визнаний факт - самець богомола дійсно може прожити без голови 3 години!). У апофеозі сцени проекції голови самки і безголового самця богомолів накладаються відповідно на акторів, що зображають царицю і царя з молитовним складанням долонь, точнісінько, як у богомолів.


       II. Золотий пил Часу. Інфантильні парадокси величі.

Риси новітньої наративності об'єктивного або магічного мистецтва розглянемо в картині Олега Мінгальова «Золотий пил Часу. Інфантильні парадокси величі», створеної автором в 2014-му році.

Картина нагадує алфавіт аналогій. Їй властива своя метафізична реальність, своє Задзеркалля (зображення Жолудів дзеркальне, подібне Антисвіту в центрі картини, по суті мізансцени Магічного Театру). Картина має свою власну систему координат і цінностей. Тіньовий трансцендентний світ так само справжній, як зворотній бік явища і так само хиткий і неміцний, як тінь (Тіні Дуба і Вервичка). Будь-яка окрема реалія не може існувати без своєї трансцендентної основи, архетипу (згадаймо світ ідей Платона). Ми всі граємо в реальність, довільно вибудовуючи свій світ, підтримуючи його або руйнуючи. У картині задіяні елементи, які підтримують «Я-Образ» людини (за Юнгом), проведені паралелі між іграми дитячими і дорослими. Образи в стані алхімічного творіння, трансформацій. Спровоковані ними нові реалії подібні явленим зримо потокам енергій, про існування котрих ми раніше не підозрювали.

1. Про світила. Два сонця – те, що на Сході і те, що на Заході - символізують собою узгоджені і врівноважені один одним процеси еволюції та інволюції. Сонце - символ жертовності Отця Сущого, абсолютного Дарувальника, вінценосного і всеперемагаючого, могутнього Творця, Джерело Сили і Слави. Сонце необмежено віддає свою енергію.

2. Про час. Клепсидра (піщаний годинник), як фрагментарність і умовність людського підходу щодо питання про час, яка не має власної точки відліку часу, але обчислення якого залежить від руки, яка повертає клепсидру і відраховує свій проміжок часу, безперечно, суб'єктивним чином.
Зображення перетікання, зрушених вітром дюн, як природного феномена круговороту Часу.
Зображення періодичності обчислення часу також дано на прикладі каменів, поставлених один на одного в колоні, увінчаній сонцем заходу, що проливає два райдужних потоки та каменів - складових арки. Нелінійне літочислення. Різновекторні, водночас існуючі точки відліку (non-linear storytelling). Існування поза часом як справжня реальність з точки зору метафізики.
Плин часу в концепції Нового Наративізму, подібний феномену японської культурної традиції юген, який можна трактувати як «принадність недомовленості, та краса, яка прихована і скромно живе всередині речей», тобто, іманентно, що не виривається на поверхню.

Облиште, та хіба можна її помітити у поспіху?
За словами Гурджиєва - Все і Вся в світі, явища будь-якого порядку, мають об'єктивне значення. Лише один Час не має цього, тому що він не є результатом функціонування певного космічного феномену. Походить з Нічого, завжди змішуючись з Усім, залишаючись при цьому самодостатнім і незалежним, Час один у всьому Всесвіті може бути названим і уславленим як «Ідеально Унікальний Суб'єктивний Феномен».
Чи існує він окремо від свідомості сущих, раз він є спільністю усіх наслідків, що випливають з усіх космічних явищ і його неможливо відчути за допомогою якоїсь складової інстинктивного сприйняття?
На картині відносність сприйняття часу автор демонструє методом наочного порівняння стану зображуваних об'єктів. Речі, що знаходяться в їх самості - статичні, але водночас зображуються у процесі їх внутрішньої трансформації.
Кульбаба, що знаходиться в стадії бутона, потім яскраво квітучої і ось вже покритої пухнастим найлегшим насінням, існує у своєму минулому, сьогоденні і майбутньому.
Троянський кінь-іграшка, будучи раніше об'єктивною реальністю, сприймався багатьма поколіннями як вершина винахідливості військового мистецтва древніх греків – тут став феноменом міфічним і номінальним, символізує собою підступність, зведену до чесноти.
Стародавні воїни, що мали плоть, трансформувалися в кістяні іграшки та символи. Живі, але готові померти і потенційно вже мертві, що віддають своє безцінне життя на догоду чужій хтивості, пристрастям або сміховинним ідеям.
Люди-іграшки, люди-речі, люди-кістяки.

3. Піраміди. Тут Піраміда поставлена автором на колеса (з метою демонстрації подорожі в часі) на передньому плані - є всього лише іграшкою на колесах. Торкаючись ідеї колеса, слід згадати древніх трипільців, які, власне, винайшовши колесо, не застосовували його, оскільки на бажали прискорювати час. Піраміда, дублюючись на горизонті, здається зовсім не іграшкових розмірів. Як відомо, основоположною константою в архітектурі, живопису і Божественній геометрії є Золотий Перетин і такими невипадково є пропорції Великої Піраміди Гізи.
Первинно Піраміда являє собою фонд інформації про будову Мікрокосму і Макрокосму, закодованої в формі октаедра і є прикладом справжньої квадратури кола.

4. Кострище. Контрольований вогонь оновлення. У ньому горять поліна, хмиз, мабуть, старих відкинутих геть знань, оскільки Священний Дуб за багаттям (на картині) постає вічним символом знань.

5. Дуб символізує собою велику аксіому, один з семи принципів Смарагдової скрижалі Гермеса Трисмегиста (Тричі Великого) «Як нагорі, так і внизу». Крона його прямо пропорційна, майже дзеркальна його кореневій системі. Сила дуба в знанні витоків, коріння.
На картині дуб, священне дерево, як друїдів (людей дуба), так і усіх індоєвропейців, виступає в якості символу, котрий пов’язує небеса та землю. Його листя уловлює енергію сонця. Ця енергія стікає по стовбуру до коренів і землі. Як відомо, древнім природним храмом була крона дерева, від якою збиралося віче та виголошувались пророцтва.

6. Камені тут складають Колесо Життя (Фортуни), символ, як він названий у Таро, що виражає вічний кругообіг життя і долі. У школах друїдів за словами Дугласа Монро в його «Магії короля Артура» майже зовсім як у вченні Дон-Хуана за Карлосом Кастанедою: «Від учня потрібно «запрограмувати» своє потойбічне духовне тіло таким чином, щоб під час сну воно свідомо відшукало камені по порядку, освоївши Духовний Політ, - звідси і термін «Камені Броду». Інше застосування пов'язано зі здатністю каменів давати «мову» Деревам-оракулам».

7. Глек. Саме такий тип глека (як на картині) використовувався для вина на банкетах древніх греків. Сусідство грецької та кельтської традицій у картині не випадкове. Між найкрупнішими освітніми центрами (університетами) та бібліотеками Древньої Греції і друїдської Європи існували вже тоді тісні напрацьовані зв’язки, академічний обмін між викладачами і студентами з обох сторін. Як відомо, у Древній Греції вино обов’язково розбавлялося водою з метою продовжити насолоду дискусією учителя з учнями. Згадаймо платонівський «Банкет». До речі, університет в Оксфорді був заснований ще жерцями-друїдами.

8. Вервичка. У снах це довге життя, а звивати мотузку - до виникнення дружби. Вервичка символізує собою Божественну силу, яка тримає сповиває собою увесь Всесвіт. Але, оскільки, тут вервичка звисає з гілки священного Дуба Знання, вона означає і непорушність Закону, і... відповідальність перед Ним.

9. Іграшки. Вічні ідеї предметів, або символи (за Платоном). Довільна колона з різнокольорових кубиків класичної дитячої забави, на котрих написані... рунічні формули, за якими досвід посвячення великих магів. У друїдичних обрядах посвячення хлопчик, народжений для магії, прагнув досягти єдності з Природою шляхом медитації, відповідно - активізації уяви і одночасно здатності до візуалізації, коли посвячений по суті ставав однією з творчих сил Природи.
Корабель на коліщатках, в пісках, напевно, той самий викинутий на смітник пам'яті дорослої людини, далеко від оазису і комфорту обивателя, з вітрилом, суть папірусом, що згортається у звиток (древніх рукописів?)… Який ховає від нас втаємничені письмена, часто так і не розшифровані протягом життя, але навіщось явлені в дитинстві, на початку шляху. Завдяки загальноприйнятому і багато в чому стандартному вихованню поколінь у фазі найбільш чутливої імпринтної вразливості (за Демчогом), яке пропонує нам існуюча модель Європейської цивілізації, всі люди мають більш-менш схожий механізм сприйняття всіх видів нових вражень. Тут автор пропонує нам випробувати новий підхід в осмисленні навколишньої дійсності завдяки парадоксальному способу розумового аналізу постійно виникаючих нових явищ та їх незліченних комбінацій в потоці асоціацій.
До цих засад і джерел свідомо повертає автор владно всякого глядача, котрий завдяки зіткненню з улюбленими образами стає самим собою хоча б на мить, зцілює терапією відкритих потоків аналогій та асоціацій.

Химерна синергія аналогій форм і фігур - довільність дитячої гри уяви?
Який зв'язок між формою листа дуба і хмаринки?

Чому жолуді в центрі картини зображені задзеркально, відхрещуючись від норми, «перевертаючи» з ніг на голову біологічні закони?

Отже, ми продовжуємо розповідь всього лише про одну картину-натюрморт і вона далеко не закінчена... в той час як увесь «цивілізований» світ переживає явище соціально-психологічного феномену FOMO (fear of missing - страх не встигнути). ... Коли сучасна цивілізація пропонує людям осмислювати світ завдяки закріпленим рефлексам на основі ззовні нав'язаних понять та ідей.

Наративізм по суті є сучасною актуальною терапією.

Світ, поспішаючи все усвідомити і випробувати, мчить на крилах прогресу так стрімко, що донезмоги спрощує почуття і вкорочує слова через острах щось упустити і, дійсно, упускає при цьому багато чого.
У листуванні по і-нету новітній епістолярний жанр вимагає акронімів, не краще більшовицьких у стилі РСДРПб.
Це загальнопоширені: AFK (Away From Keyboard), BRB (Be Right Back), LOL (Laugh On Loud), KMA (Keep Me Alone).

Ідеї Нового Наративізму розробляються і втілюються автором послідовно протягом більше двох десятків років. У цьому сенсі іконографічною є робота Олега Мінгальова «Кракелюр як феномен або народження Наративізму», створену автором в Лондоні, ще у 1993 році.

Автор концепції Магічного Театру Герман Гессе у своєму есе «Подяка і повчальне зауваження з приводу присудження йому Гетевської премії» писав з надією: «Нинішнім станом людства ми зобов'язані, по-моєму, двом душевним хворобам: манії величі, на яку страждає технічний прогрес, і манії величі, на яку страждає націоналізм, вони визначають вигляд нинішнього світу і його самосвідомість. Вони принесли нам дві світові війни з їх наслідками і спричинять, перш ніж перелютують, ще багато аналогічних наслідків. Сьогодні найважливіше завдання Духу на землі і його виправдання полягає в опорі обом цим хворобам світу». ... «А для дитини, для відданого Богу праведника, для поета, для мудреця - світ і світова історія постає вже не моральною проблемою, а вічним божественним видовищем, книжкою з ілюстраціями».

...Але якою саме книгою?
В якій саме Книзі світова історія розмов з Богом була виражена якомога повніше?
У Ведах, Бхагават-Гіті, Священих Арканах Таро, Тибетській чи Єгипетській Книзі Мертвих, Кабалі, Корані, Божественній Комедії Данте?
А, можливо, в «Книзі Ферилтів» (легендарних жерців Атлантиди, які прибули до Британії ще у часи неоліту) з усім тим інструментарієм магічних формул рун, як засобом гармонічної співпраці з Природою! Чи може ця Традиція збереглася в усних оповідках українських козаків-характерників та мольфарів?

Щоб усвідомити картину «Золотий пил Часу. Інфантильні парадокси величі» як систему, а значить, знайти посвяту, ми повинні погодитися при нагоді спробувати зіграти в навчальні ігри друїдів священної дубового гаю (пізнати підвалини і закони Традиції). А для цього стане в нагоді дитяча безпосередність і повсякчасна готовність до Гри, Містерії.
Як зауважив Станіслав Гроф у своїй «Космічної грі»: «Діапазон цієї " гри усіх ігор "величезний - від галактик, сонць, планет, що рухаються по своїх орбітах, через рослини, тварин і людей до ядерних частинок, атомів і молекул».

Дуб, як символ знання, може виростати навіть в Пустелі, що ми і спостерігаємо у картині. І все ж, словами Шрі Ауробіндо: «Коли наше знання свіже, воно непереможне; коли знання старіє, воно втрачає свої переваги. Так трапляється тому, що Бог ніколи не стоїть на місці».



       III. Від нарративізму до божественного сумління

Безсумнівно ж те, що Духовність різних людських рас розрізняється подібно кольорам спектра.
Це положення можна проілюструвати цитатою з моєї ранньої поезії, за духом цілком наративної.
«... І моє всіма кольорами світу переливається крило
Шелестить над печальною милою планетою людей... »

Чому печальною? Тому що вічно йдуть війни богів і демонів на Землі. …Терени найновіших гібридних воєн покриті так само, як і у колишні часи, кров’ю, екскрементами, відірваними членами тіл, що свідчить про все ті ж самі «сакральні» зазіхання на «кров та землицю» приматів людського роду, хоча б і озброєних автоматами з лазерами. В тому сенсі «сакральних» бо помічених, як і у звірів, анально-територіальними претензіями.
Інтернет, як загарбник–паразит, годується за рахунок індивідів та товариств, котрі ризикнули злитися з ним. Розповзаючись по земній кулі, інфікуючи держави та народи на своєму шляху, він «дарує» ілюзію свободи, інтелектуальної рівності та братерства класів і рас між собою, між тим, випиваючи подібно вампіру енергію , час та ідеї мільярдів. Отож, насправді, контролюючи таким звабливим та легкодоступним шляхом, являється , по суті, пасткою для більшості користувачів. Тому дехто у складні часи тотального контролю інтернету над інформаційними потоками, являється майстром криптограм.

Кожен людський індивідуум має свій власний неповторний погляд на Бога, має право володіти особистою релігією, створювати свою, мобілізуючи свій духовидчий потенціал. Все починається з малого, з пізнання себе - далі йде пізнання свого Роду, Народу і своєї землі, Світу в цілому. Як казав дивовижний український філософ (якого в рівній мірі можна віднести до мислителів суфійських Традиції за способом життя і стилем думок)
Г. С. Сковорода - істинна людина і Бог є тотожністю.
Контекст цього дня як ніколи сприяє виявленню істинного Я в той час, коли Теологія і Наука в основних положеннях сходяться. Закони фізики, математики та основні постулати релігій трансцендентного порядку, здається, зрештою, утворюють Єдиний комплекс Вищих Знань людини про Буття Всесвіту. Людина - частина природи і теж Бога, а тому, в якійсь мірі, теж Бог. І завжди, мабуть, успішніше шлях до «Бога» через власну підсвідомість, яка оперує інформацією, в основному закритою для свідомості.

Транс - є практика більшості релігій. Прилучення до рівня безсмертя «Небесної Обителі», куди скидається інформація в момент смерті представників роду, нації протягом тисяч років, є призначенням релігії як такої. Іншими словами, ця «Небесна Обитель» є тим самим «колективним підсвідомим» або егрегором. Відповідно - енергетично-інформаційною даністю, свого роду банком інформації, а значить Великим Вібратівно-психогенним чинником, об'єктивно впливає на хід речей у невпинному Творенніі сучасної Історії.
Питання тільки в концентрації, фокусуванні і, відповідно, створенні магічних потоків, кристалізації вібраційно-психогенного променя, тобто вмілому управлінні цією силою.
Але тільки кого це цікавить крім тих великих магів, чаклунів-чарівників, шаманів... наратівістів – візуалізаторів Невимовного?
Подібно до світла крізь тисячоліття проявлялася велич старців і пророків, харизматичних особистостей з високою константою вібрації-випромінювання тієї Духовності, коли більш «тонке» завжди долає більш «грубе».
Підсумуємо, в цьому таємному знанні полягав секрет мистецтва великих жерців, учених, поетів і художників, яких ми тут назвемо далеко не в повному числі, рівня Гермеса Трисмегиста (формула якостей універсалізму), Вернадського (еволюція біосфери в ноосферу), Заратустри (формула благородства, величі і торжества над низьким дегенеративним), Хлєбнікова (формула творіння, поезії як спонтанного акту духобачення-прорікання, неошаманізму), Леонардо да Вінчі (іконообраз ангела-андрогіна), високих духовних сутностей рівня Андрія Рубльова (абсолютний пластичний іконообраз Господа, Трійці, Абсолюту) , Ван Гога (натюрморт-іконообраз - «Соняшники»), живописців: Сурікова (іконообраз Епічного, Історії-драми), Бьокліна (іконообраз Філософії як вчення про Смерть), Ходлера (монументальний іконообраз Містерії ритму Танцю як Мужності життя і сходження до Надлюдини), Врубеля (іконообраз Фатуму), Філонова (іконообраз алхімії підсвідомості, від молекулярного атомічного до соціального організму, молекулярний соціалізм), Кандинського (іконообраз візуалізації, Пластики Музики підсвідомості, Абстрактного або Духовного), Малевича (іконообраз Трансцендентного, Універсального, Узагальненого, Синтезованого), Приймаченко (провозвісниця етно-модерну, реінкарнація хтоничних образів міфологічної свідомості, зчитування аури предків), Далі, (іконообраз метафізичного сюрреалістичного пейзажу Занепаду Європи, одвічного фільму-ілюстрації поеми «Магнітні поля» Андре Бретона), скульпторів: Фідія (іконообраз Гармонії Людини і Суспільства, Синтезу архітектури та скульптури), Торвальдсена (іконообраз Настрою, класичного Романтизму), Гільдебрандта (іконообраз Абсолютного стилю Класицизму як маніфестації зваженого гармонійного, ідеальної свідомості), Родена (іконообраз Філософії через скульптуру), Архипенко (дзенські досліди з Пустим), поетів: Данте (іконообраз Чуда Божественної Любові, пронизуючої світи) , Петрарки (іконообраз Ліричного Почуття, нероздільного із середовищем проживання), Гете та його послідовника Булгакова (іконообраз Майстра), філософа Хосе Ортеги-і-Гассета з його «дегуманізацією мистецтва», маніфестом авангардизму, котрий виступив каталізатором розшарування культурної спільноти на масу посередньо відчуваючих і косніючих в натуралізмі мислення і культурну еліту обраних - винахідників неіснуючого і тому носіїв «образу майбутнього», режисерів: Курбаса (концепція філософського театру), Довженка (космізм Природи і Людини засобами кіно), Пазоліні (Актуалістичне прочитання класичних міфів), композиторів: Баха (орнаментально-симетрична «барокова» медитація Сповіді Благородного), Вівальді (іконообраз Освідчення в коханні), Генделя (іконообраз урочистостей величі і Слави), Вагнера (іконообраз Героїзму, Краси і Мужності раси), Мусоргського (медитація Чудесного або Геніального), Прокоф'єва (медитація пустощів Генія ), Орфа (медитація жертвопринесення Містерій), Холста (медитація Олімпу, Дому богів, розрізнення якості енергій космізму, царственої Астрології), групи Пінк Флойд (медитація Парадигми і драми Цивілізації і Природи, реквієм по людській культурі та її природному середовищу існування - божественній Природі , яка була приречена Цивілізації як жертва)...


Отже, Наративізм повертає Формі глибину Змісту, оскільки виходить з положення, що Форма, подібно гребеням хвиль на здибиленій шкірі океану, є першим, зовнішнім і видимим рівнем пізнання Суті речей.
Наративіст завзято обходить пастки Гламуру і Кітчу на шляху до Правди, подібної світлу в серцевині океану Змісту.
Уподоблюючісь магам та метафізікам Традиції, досліджує Природу для того, щоб самому стати нарівні з Природою силою творчою.

Осягає Природу Божественного, нітрохи Цього не соромлячись і володіє Невідомим як Мовчанням, Священною Паузою, Золотим Перетином, перебуваючи в середостінні Усього й Вся, в Зеро бо Правді, Абсолюті.

Наративіст на шляху осягнення та відтворення природи Божественного, подібно жерцеві-друїдові, що поєднував у собі досвід пізнання натурфілософії та релігії, вже в контексті нашого часу володіє трьома властивостями мудрості:
«Бути обізнаним про все, зносити все, бути відстороненим від усього» (З книги Ферилтів).

Друже-шукачу, хто стукає - тому відчиняють рано чи пізно.
І винагороджується приналежністю до кола вибраних лише людям довгої волі!
                
                Миргород, Україна, 2014

ID:  835995
Рубрика: Проза
дата надходження: 19.05.2019 10:27:07
© дата внесення змiн: 19.05.2019 10:27:07
автор: Олег Мінгальов

Мені подобається 0 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



back Попередній твір     Наступний твір forward
author   Перейти на сторінку автора
edit   Редагувати trash   Видалити    print Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (420)
В тому числі авторами сайту (2) показати авторів
Середня оцінка поета: 0 Середня оцінка читача: 0
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  аврора
Маргіз: - Мигавиця, кольорова мигавиця
Синонім до слова:  аврора
Юхниця Євген: - смолоскиподення
Синонім до слова:  аврора
Ніжинський: - пробудниця-зоряниця
Синонім до слова:  метал
Enol: - ну що - нічого?
Знайти несловникові синоніми до слова:  метал
Enol: - той, що музичний жанр
Знайти несловникові синоніми до слова:  аврора
Enol: - та, що іонізоване сяйво
Синонім до слова:  Бабине літо
Маргіз: - Осіннє танго
Синонім до слова:  Вірний
Маргіз: - Вірний - однолюб
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Маргіз: - осяйна
Знайти несловникові синоніми до слова:  Вичитка
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Мобілізація
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Рахманий
Mattias Genri: -
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Mattias Genri: - sliczna...
Синонім до слова:  видих
Наталя Хаммоуда: - Відди́х, зди́х.
Синонім до слова:  Вірний
Eyfiya: - Непохитний
Синонім до слова:  Вірний
levile: - Незрадливий Вірний
Знайти несловникові синоніми до слова:  Верлібр
Андрій Ключ: - Танцпро – танцююча проза
Синонім до слова:  Церата
Олекса Терен: - Обрус.
Знайти несловникові синоніми до слова:  видих
Enol: -
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Микола Холодов: - Кльова, Класна, Красна.
Синонім до слова:  Церата
Neteka: - Вощонка
Синонім до слова:  Церата
dashavsky: - Клейонка.
Знайти несловникові синоніми до слова:  Церата
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Neteka: - Писана
Синонім до слова:  Прибулець
dashavsky: - Пришилепинець.
x
Нові твори
Обрати твори за період: