Коли душу замучить самотність,
Коли у грудях серце защемить
Ти зрозумієш, що мабуть вже досить
І пригадаєш ту щасливу мить.
Перегорнеш свого життя сторінку,
Згадаєш час, коли крутилась голова.
Може, й мене згадаєш на хвилинку
І ті, з любов"ю сказані, слова.
І пригадаєш все те, що минуло
І, накінець, зізнаєшся собі,
Що ти жалкуєш за всім тим, чого не було,
За тим, що мрією залишилось в житті.
Що в певний час не вистачило сили
І руки опускались знову й знов,
Що вчасно не розправилися крила...
І не прикрили змучену любов.
Тепер, самотність одягла корону
І королевою ввійшла в твоє життя.
Тож не сиди, жени її із трону,
Допоки ще любов твоя жива.
17. 05. 19