Народилася я у місті Києві. Але після народження мене відправили до бабусі, на Харківщину, де я і проживала до школи. Там пройшли незабутні, найкращі роки мого дитинства. І тому село Роздолівку, Близнюківського району Харківської обл., вважаю своєю другою Батьківщиною. А можливо першою.
Знов думками лечу до далекого, рідного краю,
де дитинства мого залишились незримі сліди.
Там хатинка моя потопає в квіткових розмаях,
а навкруг білим цвітом цвітуть черешневі сади.
До хатиночки рідної лину пораненим птахом.
До віконця її припадаю бентежно чолом.
А вона знов мене зустрічає з похиленим дахом
і, мов матір старенька, воліє зігріти теплом.
Пожалітися прагне мені на безрадісну долю,
намагаючись взнати, чому залишилась одна.
Бо лиш вітер гуляє в її запустілому лоні,
а вона непотрібна нікому, немов сирота.
Я до неї горнуся поближче згорьованим серцем.
І чомусь на очах цебенить ностальгійна сльоза.
Знов голублю її білі стіни і вікна-озерця.
В них, захована часом, моя світанкова пора.
Біла з глини хатиночка - спогад з далекого діййства.
Потопає в полоні чаклунського цвіту весни.
Кличе тужно мене в неповторне, безхмарне дитинство,
та не знає вона, що заметені вітром стежки.
07. 04. 2019 Л. Маковей (Л. Сахмак)
Фото з інтернету, але ця хатина один в один схожа з хатиною моєї бабусі, в якій пройшло моє дитинство.
Дякую Вам, пані Катерино, що читаєте! Хто зростав в такій хатині, ніколи її не забуде. В ній особливий дух! Хоч дорослим жити в ній було важко, бо не було побутових умов. Але людина звикає, пристосовується. Я виросла в ній до школи в бабусі. Звісно, що в мене не було там проблем, а лише теплі спомини.