Зустрілися... і ти відводиш очі...
чи ж та я жінка, що колись жадав??
І я відвожу,.. бо життя робоче
пройшлось по мені наче самосвал..
Колись кохали... Розвело по світу
Невчасна зустріч... Спалахи в очах..
Мені б хотілось мріяти, творити
І на крило ставати наче птах.
"що не приходиш? ".. Нащо цей цинізм??
Цей погляд в серце.. Нащо так брехати??
Хіба ж я ЖІНКА? ..ні! Я механізм
Спекти,.. зварить,.. купити і прибрати.
Усе по колу, впряжена як кінь..
Робота,.. дім.., батьки старенькі.., діти..
І від краси лишилась тільки тінь..
А хочеться ще жити і любити.
І ми живемо.. - різних два світи
В очах вогонь, а від душі огарок..
Мені б хотілось - мріяти, цвісти
Творити вічність-де життя як спалах.
Мені б хотілось... Зачепив струну
Не все в душі життю вдалося стерти
Я ще не ЖИЛА! більше й не живу
І що найгірше - хочеться померти.
Иришка,милая,как же Вы так точно написали о правдивой бытовой сущности очень многих женщин!....
Так просто и понятно,а главное -мастерски перенесли на бумагу те тяготы и внутренние сожаления,чувства...
Благодарю Вас,милая.)
Возьму себе,если Вы не против,
? Очень понравился.)
згідна, не потрібно 
то так під настрій написалось 
