(сонет)
Мов лабіринт – безжально та суворо
Навколо стали ці похмурі дні.
За рогом десь чудовисько, потвора.
Із люті очі – ікла із брехні.
Воно тебе можливо й не поборе,
Та важко бути завжди у броні…
Заплутують безжальні коридори,
І завжди так і взимку й навесні.
У темряві. щоденній, непроглядній
Ти знов і знов шукаєш безпорадно,
Свій вихід, свій у інший світ місток.
Та чарівний поезії клубок,
У котрім за рядком іде рядок,
Тобі дарує доля- Аріадна.
Не пам'ятаю, але здається я вперше читаю в вас вірш українською і скажу відверто, що дуже сподобався! Тільки в слові "лабіринт" помарочка. Моя повага, Євгене!
Хороший, и как всегда, глубокий стих!)
Наша жизнь и есть поиск к свету и любви,а путь - это хождение по (всякого рода) коридорам,проблемам,преградам..и т.д...
Мудрі рядки!І ми сприймаємо від долі залюбки, те ,що дарує вона нам по дорозі життя.... Як радість вірші і твори, що пишемо ми - то є віра в щасливе майбуття!
НАШ З ВАМИ ВИХІД - СТВОРЮВАТИ ОСЬ ТАКІ ЧУДОВІ РЯДОЧКИ, ЧИТАЮЧИ ЯКІ СТАЄ СВІТЛІШЕ І РАДІСНІШЕ НА СЕРЦІ І В ДУШІ. СЛОВО ЛІКУЄ, СЛОВО НАДИХАЄ, СЛОВО ПІДТРИМУЄ І РЯТУЄ. СПАСИБІ ВАМ ЗА ТАКУ ПРОНИКЛИВУ, ЗРОЗУМІЛЮ І ЩИРУ ПОЕЗІЮ.
Особенно - сравнение Нити Ариадны с нитью жизни (сравни - линия жизни, линия судьбы на руке).
Но все эти наши перепетии, горести, несчастья, боль и обиды - ничто перед Величием Бога и Вселенной, сотворенной Им. Мы - даже меньше мига (по времени ее существования...)
дуже влучне порівняння, Женя. Дійсно, римування стає часто нашим сезонним порятунком, коли сонце здебільшого лише світить та не гріє. От і шукаємо тепла у поезії
Дякую, друже. А окрім того хист до віршів не дається людюині випадково. Інша справа хто і нащо витрачає його. І хоча дехто вважає що вірші це не серьйозно, а направді це СЛОВО. А зі слова усе і починається.
Завжди радий.