Білим снігом гори накриті,
як сорочка долини квіточками розшиті.
А ліси розкинулись наче море широке,
Закапрпаття це є- і ні хто з ним зрівнятись не може.
Тут у горах торкаюсь руками хмарин,
гір я бачу красу а,ще сіл та низин.
Ще душа тут у голос,що сили співає,
Закрпаття таке-хай кожен це знає.
З полонини річки починають свій хід,
і пливуть в далечінь,бороздять білий світ.
Полонина зелена наче "джергов" накрита,
Закрпатська земля-ти красов оповита.
І спитайте в дорослого чи малої дитини,
що відходять далеко від домівки,родини.
Де спішиш,куди хочеш скоріше прибути-
в Закарпаття-додому рідну мову почути.
Хоч народ наш від давна по "світах",
але так вже дано-бо інакше ніяк.
Торба,хліб і сало в торбинку з собою-
Закрпаття рушає в далеку дорогу.
Та як там не було,як там не жилось,
у душах людських,щось там пролилось.
Пролилася сльза,душа заколола-
а як Закарпаття,як домівка ,як мова?
